Персонаж поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі”

Літературні джерела образа Ноздрева образи брехунів і хвальків у драматургії Я. Б. Княжніна, А. П. Сумарокова, И. И. Хемницера, И. А. Крилова, а також Загорецкий з комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”, Глаздурин з роману Ф. В. Булгарина “Іван Вижигин”. В образі Ноздрева розвинені риси гоголівських персонажів Ихарева й особливо Хлестакова.

Образ Ноздрева представляє тип “разбитного малого”, гульвіси “невгамовної в’юнкості й жвавості характеру”, “історичної людини”, тому що Н. щораз попадає в історію: або його виводять із залу жандарми, або виштовхують свої ж приятелі, або він напивається в буфеті, або бреше, начебто тримав коня голубой або рожевої масті. Н. також охоч до жіновий статі, по його вираженню, не ладь “покористуватися щодо клубнички” (він завсідник провінційних театрів і шанувальник акторок, його дітей виховує “гарненька нянька”).

Головна пристрасть Ноздрева “напаскудити ближньому”: Ноздрев розпускав небилиці, розбудовував весілля, торговельну угоду, але як і раніше почитав себе приятелем того, кому напаскудив. Пристрасть Н. загальнолюдська, не залежить ні від чина, ні від ваги в суспільстві. По Гоголеві, подібно Н., гадит людина “зі шляхетною зовнішністю, із зіркою на груди” (“И напаскудить так, як простий колезький реєстратор”).

Прізвище Ноздрев метонімія носа (відбуваються абсурдне подвійне відділення: ніздрів від носа, носа – від тіла).

Ряд прислів’їв і приказок співвідноситься з образом і характером Н.: “сунути ніс не у свою справу”, “цікавій Варварі ніс відірвали”, “залишитися з носом”, “тримати ніс за вітром” (порівн. у Гоголя: “Чуйний ніс його чув за кілька десятків верст, де був ярмарок із усякими з’їздами й балами…”). Портрет Н. також побудований на метонімії особи (бакенбарди) і погодиться з його метонимической прізвищем: “вертався додому він іноді з однієї тільки бакенбардой, і те досить рідкої. Але здорові й повні щоки його так добре були створені й уміщали в собі стільки рослинної сили, що бакенбарди незабаром виростали знову, ще навіть краще колишніх”.

Речі навколо Ноздрева тотожні його хвалькуватій і азартній натурі. З одного боку, вони ілюструють хаотичність, безладність Н., з іншого боку – його гігантські претензії й пристрасть до перебільшень. У будинку Н. усе заляпано фарбою: мужиків білять стіни. Ноздрев показує Чичикову й Мижуеву стайню, де стійла в основному порожні; ставок, де раніше, за словами Н., “водилася риба такої величини, що два чоловіки із працею витягали штуку”; псарню з густопсовими й чистопсовими, “наводившими здивування міцністю чорних мясов”; поле, де Н. ловив заєц-русака за задні ноги.

Кабінет Н. відбиває його войовничий дух: замість книг по стінах висять шаблі, рушниці, турецькі кинджали, на одному йз яких помилково був вирізано: “Майстер Савелій Сибіряков” (алогізм Гоголя підкреслює абсурдність брехні Н.).

Шарманка Ноздрева грає войовничу пісню “Мальбруг у похід поїхав”. Метонимический принцип в образі Н. послідовно проводиться Гоголем: дудка в шарманці Н. зовсім точно повторює сутність хазяїна, його безглузда-задерикувата вдача: “Уже Ноздрев давно перестав вертіти, але в шарманці була одна дудка дуже жвава, що ніяк не хотіла вгомонитися, і довго ще потім свистіла вона одна”. Навіть блохи в будинку Н., всю ніч що кусали Чичикова, як і Н., “прежваві комахи”.

Енергійний, діяльний дух Н., на противагу ледарства Манилова, проте позбавлений внутрішнього змісту, абсурдний і в остаточному підсумку так само мертвий. Н. міняє все, що завгодно: рушниці, собак, коней, шарманку – не заради вигоди, а заради самого процесу. Чотири дні, не виходячи з будинку, Н. підбирає краплену колоду, “на яку можна було б понадіятися, як на вірного друга”. Н.- шулер, він підпоює Чичикова мадерою й рябиновкой із заходом сивухи, щоб обіграти в карти.

Граючи із Чичиковим у шашки, Н. ухитряется обшлагом рукава халата просунути шашки вдамки.

Якщо Манилов піклується про “делікатні” деталях, Собакевич – про ціле, те Н. зневажає тим і іншим. Їжа в Н. виражає його відчайдушний дух: “дещо й пригоріло, дещо й зовсім не зварилося. Видно, що кухар керувався більше якимось вдохновеньем і клав перше, що попадалося під руку перець… капусту, пичкал молоко, шинку, горох – словом, катай-валяй, було б гаряче, а смак який-небудь, вірно, вийде”.

Ноздрев імпульсивний і гневлив. У п’яному виді Ноздрев січе різками поміщика Максимова, збирається за допомогою дужих слуг побити Чичикова. Ноздрев здатний одночасно хвалити й лаяти, не соромлячись у вираженнях: “Голову ставлю, що брешеш!”, “… адже ти великий шахрай < …> Коли б я був твоїм начальником, я б тебе повісив на першому дереві” (про Чичикове); “…це просто жидомор” (про Собакевиче). Н.- ініціатор скандалу навколо “мертвих душ”, він першим видав таємницю Чичикова на балі в губернатора, після чого “посередині котильона він сіл на підлогу й став вистачати за підлоги танцюючих”.

Ноздрев у розмові із чиновниками підтвердив, начебто Чичиков – шпигун, ще в школі був фіскалом, що він друкує фальшиві асигнації й що до його будинку на ніч поставили варту, але Чичиков за одну ніч всі асигнації перемінив на теперішні, що він, Н., допомагав Чичикову викрасти губернаторську дочку та ін.


Персонаж поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі”