Період індустріального суспільства

Зіткнення держав і їхніх союзів, утворення могутніх імперій і їхній розпад, боротьба націй за створення власних держав посідають визначальне місце на качану ХХ ст. Жоден рік у цей період не проходивши без жертв на великих і місцевих війнах, а також від тяжкої праці з відбудови зруйнованого війнами.

ХХ ст. називають також століттям “звичайної людини”, адже саме на частку простих людей, жінок і дітей випали найбільші страждан ня. З іншого боку – мужність і наполегливість величезної кількості людей, які боролися за рівні права для всіх

людей і всіх націй проти державного й військового гніту й тиранії. Революції й революціонери всього світу прагнули змінити старий порядок, алі в результаті їх боротьби й навіть переможи нерідко ще більше порушувалися права людини, а нові порядки виявлялися гіршими за старі.

Перша третина ХХ ст. – це година протистояння між демократією та країнами, де встановилися недемократичні режими. Як і у випадку з економічним суперництвом, боротьба між демократією та тоталітаризмом також відбувалася в кілька етапів і в кількох напрямах. Так, після приходу до влади в Росії в 1917 р. комуністів головні зусилля демократичного

світу були зосереджені на протидії поширенню комунізму у світі.

Після приходу в 1922 р. до влади в Італії фашистів, а в 1933 р. у Німеччині націонал-соціалістів демократичний світ боровся проти цих тоталітарних ідеологій і політичних режимів.

Все-таки в більшості країн Західної Європи та Північної Америки поважали політичні свободи. У них діяли парламенти, визнавався принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову. У республіках і конституційних монархіях (наприклад, у Великій Британії) існував парламентський режим: представницькі органи приймали законі, формували бюджети країн; виконавчу владові здійснювали уряди, очолювані чи президентами прем’єр-міністрами. Незалежна судова влада складалася з центральних і місцевих судів, а на вершині судової “піраміди” стояв Верховний суд

Швидке зростання населення стало важливим явищем у світовій історії. Вважається, що дві тисячі років тому населення земної кулі становило близько 300 млн і протягом дуже тривалого години воно зростало повільно, а періоди зростання змінювалися періодами спаду. Високий рівень народжуваності часто знижувався жахливими втратами від війн, голоду та хвороб. Так, населення світу в середині XVIII ст. склало майже 800 млн, а на качан XIX ст. досягло 1 млрд.

Поліпшення гігієни та санітарії скоротили захворюваність, а розширення торгівлі продуктами харчування та їхнє урізноманітнення зробили раціон людей більш поживним. Смертність стала невпинно скорочуватися, а тривалість життя зростати.

В XIX ст. різке зростання населення відбулося в основному в розвинених країнах (Європа, Північна Америка, Японія, Австралія, Нова Зеландія). Так, у Європі між 1800 і 1900 роками населення зросло більше ніж удвічі, а в Північній Америці, насамперед за рахунок міграції з Європи та Африки, – в 12 разів! Якщо на качану XIX ст. чверть населення розвинених країн світу проживало в Європі, Японії й Північній Америці, те на качан ХХ ст. – третина.

Населення менш розвинених територій (Африка, Азія (за винятком Японії), Латинська Америка й країни Карибського басейну) зростало повільніше, алі воно й без того становило більшу частину людства. В Азії домінував Китай, населення якого на качану XIX ст. становило 62 % світового населення, в Африці проживало 11 %, а в країнах Латинської Америки та Карибського басейну – 2 %.

На територіях, придатних для землеробства, проживало до 9/10 населення світу, яку в основному займалося сільським господарством. Міські жителі на качану століття становили лише 10 % населення, алі з годиною їх кількість стала стрімко зростати за рахунок динамічного промислового розвитку.

Через бурхливе зростання населення в Європі її запозбавляло багато людей: з 1850 по 1914 рр. близько 50 млн європейців виїхали до нових країн, в основному до США та колоній. У результаті переміщення такої величезної кількості людей на нових землях активно поширювалися мови, культура й уклад життя європейських націй.

На відміну від XIX ст. з притаманним йому пануванням вільної конкуренції та вивозом товарів, у ХХ ст. вільна конкуренція була замінена через природне розширення

Торгівлі з континентальними державами та колоніями, котрі відставали за рівнем розвитку від метрополій. Наприклад, поки Велика Британія утримувала на світовому ринку свою монополію на ряд важливих товарів, імперіалізм був їй непотрібний. Внаслідок того, що 1870 р. з’явилися конкуренти в особі Німеччини, Сполучених Штатів і Бельгії, які прискорено розвивалися й навіть почали втручатися на внутрішній ринок Англії, проблема ринків загострилася.

Необхідно було шукати нові ринки, а смороду були в неосвоєних країнах, в основному в тропіках, де проживало багато населене ня, що потребувало англійських това рів і було готове їх купувати.

За розумів, коли конкуренти Британії захоплювали території, щоб використовувати їхню сировину й збувати туди свої товари, Англія опинилася перед загрозою втрати ринків для своєї торгівлі. Дипломатія й зброя Великої Британії повинні були використовуватися, щоб примусити власни ків нових ринків мати справу саме з англійцями.

Характерною ознакою індустріального суспільства стала поява міжнародних монополій і транснаціональних корпорацій. Смороду в гострій конкурентній боротьбі ділили між собою виробництво товарів та світові ринки їх збуту.

Значний вплив на розвиток суспільства в кінці XIX – на качану XX ст. малі науково-технічні досягнення. В останній третині Х І Х ст. у Європі та Північній Америці розпочалася друга фаза промислового перевороту – перехід від ручної праці до індустріальних методів виробництва. Місце мануфактур посіли великі підприємства, впроваджувалися конвеєри (Генрі Форд – у США), поточні лінії тощо.

З’явилися нові галузі промисловості, що не потребували масового залучення до виробництва не ква ліфікованих робітників. Іта лій ський інженер Г. Марконі ви най шов телеграф, шотландський фізик Дж. Макс-Велл та німецький фізик О. Герц налагодили виробництво засобів передачі сигналів на відстань. Значного розвитку набула нафтохімічна промисловість, виробництво гасу, мастильних речо вин. Справжню революцію у виробництві засобів пересування здійснили винахід і виготовлення двигуна внутрішнього згоряння (Р. Дизель, Н. Отто, Г. Даймлер).

Найвищою фазою науково-технічної революції було винайдення й впровадження електричного струму (Т. Едісон, П. Яблочков), телефону, повітроплавання (брати Райт), електроніки, фонографа, кінематографа. Значного розвитку досягла військова техніка (кулемети, автоматичні гармати, бойові отруйні речовини, танки, підводні човни).

Усі ці досягнення людства свідчили, що на качану ХХ ст. воно вступило в період індустріального суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Період індустріального суспільства