Переклади російською та українською мовами віриш Г. Гайне “На севере диком… ” (“Самотній кедр яв стромині… “)

Що таке взагалі переклад? Якщо десь на вулиці, у крамниці, то, звичайно, просто передача змісту, спосіб зрозуміти одне одного. Якщо десь у політиці, юриспруденції, то це мистецтво, бо треба зважити кожне слово, інтонацію.

А якщо мова йде саме про мистецтво слова, тобто про літературу, поезію?

Я не знаю, чим краще виміряти точність перекладу віршів: змістом, образністю, передачею особливостей ритму чи рими? І як бути з душею, що живе, як домовичок у будиночку, в кожнім вірші?

Якось я прочитала висновок, до якого дійшов один з найвизначніших

поетів та перекладачів поетичних творів з сучасних йому і давніх мов Василь Жуковський: “Перекладач у прозі є раб, перекладач у віршах – суперник. У мене все з чужого, але все – своє”.

Звичайно, спеціалісти ще можуть встановити, хто з перекладачів досконало знає мову оригіналу, а хто – так собі чи взагалі користується прозовим дослівним перекладом. Але ми не дослідники – просто читачі.

Перед нами славетний вірш німецького поета-романтика Г. Гайне. Точніше, кілька його перекладів російською та українською мовами.

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом

укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

Це переклад Леоніда Первомайського, десь через півтора століття.

На севере мрачном, на дикой скале,

Кедр одинокий под снегом белеет,

И сладко заснул он в инистой мгле,

И сон его вьюга лелеет.

Це переклад сучасника Федора Тютчева.

На севере диком стоит одиноко

На голой вершине сосна

И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим

Одета, как ризой, она.

Це знайомий з дитинства вірш Лєрмонтова – вибачте, переклад Лєрмонтова із Гайне – теж першої третини XIX ст., але такий сучасний, що здається, він – за межами часу взагалі.

Глядить сумна ялиця

На зимні береги;

Над нею студінь злиться,

Окутують сніги.

Це початок XX ст., Степан Чарнецький.

Ось майже зразу різниця – три дерева: кедр, сосна, ялиця. Останнє – ялиця, із зменшувально-ласкавим суфіксом, та й ше без епітета “самотній”, без вказівки на “дикі береги” чи “север мрачный”, на далеку північну сторону, явно уводить від змісту.

А шо мав на увазі сам Гайне? У німецькому оригіналі – сосна, але німецькою мовою “Еіп Fichtenbaum” – чоловічого роду, тобто, замінивши на “кедр”, і Тютчев, і Первомайський намагалися зберегти образ самотньої людини-чоловіка, що мріє про свою половину-жінку, яка на іншому краю світу.

На перший погляд, може здатися, що в лермонтовському перекладі порушено головне, “розбито” звичне уявлення про пару, половину. Але Лермонтов зробив наголос на іншому, поставивши на перший план спорідненість душ.

Сам ритм лермонтовського перекладу допомагає створити відчуття сна-дрімоти під блискучою ризою сипучого снігу. Такий самий ритм повільного, рівного покачування уві сні зберігає й переклад Тютчева. До речі, ця мелодійність дешо зникає у перекладі Первомайського, бо він використовує багато односкладових слів. У перекладі Степана Чарнецького мотив сна відсутній:

Глядить сумна ялиця…

Про пальму тихо мріє…

Також у нього відсутній і мотив суму самотньої пальми, яка

В жарі проміння мліє.

Слово “мліє” не означає незадоволеності своїм становищем.

У Тютчева теж немає цього відчуття: його пальма

Под пламенным небом, на знатном холму

Стоит и цветет, одинока.

Порівняємо з іншими перекладами:

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі.

Л. Первомайський

Одна и грустна на утесе горючем

Прекрасная пальма растет.

М. Лермонтов

Зауважимо також на русизми обох українських перекладів: замість літературного “скеля” – “скала”, задля ритму й рими, щоб зберегти наголос на останньому складі. Не дуже вдало звучить у перекладі Л. Первомайського вираз “на спаленій сонцем скалі”: якщо вона спалена (а не опалена), так що ж від неї залишилося?

Якщо казати про душу поетичного твору Г. Гайне, саме про відтворення поетичних образів поетичними засобами, то мені, читачеві, найкращим здається переклад, зроблений Лермонтовим, бо ці образи – з кольоровими епітетами й мелодійністю ритму – передають не тільки зміст, а ще й настрій.

Тут, звертаючись до слів В. Жуковського, наведених у вступі до цього твору, можна вважати Лермонтова не тільки перекладачем Г. Гайне, а його суперником.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Переклади російською та українською мовами віриш Г. Гайне “На севере диком… ” (“Самотній кедр яв стромині… “)