Переказ роману Ідіот Достоєвського Ф. М

План переказу 1. Князь Мишкін по дорозі в Петербург знайомиться із сином купця Парфеном Рогожиним. Портрет Настасьи Пилипівни. 2. Знайомство Мишкіна із сім’єю Епанчиних. Історія Настасьи Пилипівни.

3. Князь поселяється в Иволгиних і знайомиться з усім сімейством.

4. Приїзд шумної компанії з Настасьей Пилипівною в будинок Иволгиних. 5. Вечір у будинку Тоцкого: Настасья Пилипівна відмовляється від шлюбу з Ганей, довідається про любов князя, але їде з Рогожиним. 6. Зустріч князя з Рогожиним.

Рогожин заміряється на нього життя 7. Мишкін у Павловске.

Розмова про “лицаря бедном”. Прихід Бурдовского. Мовлення Іполита.

8. Зухвалий учинок Настасьи Пилипівни стосовно Радомскому, нареченому Аделаїди Епанчиной.

9. Спроба самогубства Іполита. 10. Побачення князя з Аглаєю, а потім з Настасьей Пилипівною. 11.

Князь Мишкін з’являється перед рідними й гістьми Епанчиной, Аглая відмовляється від думки вийти за нього заміж.

12. Князь поставлений перед вибором, він залишається з Настасьей Пилипівною. 13.

У день весілля вона їде з Рогожиним. 14. Мишкін довідається, що

Рогожин убив Настасью Пилипівну.

15.

Рогожина відправляють на каторгу, князя Мишкіна з розумом, що скаламутився, поміщають у лікарню. Переказ Частина І Розділ 1 Наприкінці листопада в Петербург прибуває поїзд зі Швейцарії. Знайомляться троє пасажирів Один з них – князь Лев Миколайович Мишкін, “парубків років двадцяти шести років, росту небагато вище середнього, дуже білявий, густоволос, із впалими щоками й легонькою, востренькою…

Борідкою”, останній зі знатного дворянського роду. У дитинстві занедужав важкою нервовою хворобою, рано осиротів і був поміщений своїм благодійником Павлищевим у швейцарський санаторій. Проживши там чотири роки, вертається на батьківщину з неясними, але більшими планами послужити їй.

Другий – Парфен Рогожин, син багатого купця, що успадкував після смерті батька величезний стан Він розповідає про себе: батько помер, ні мати, ні братик не повідомили й навіть грошей на дорогу не надіслали; сам-те гульбами батька дратував, гріх поплутав, із Пскова ледве не без чобіт їде додому, у Петербург; братик негідник, з покриву парчевого на труні батька вночі кисті литі золоті обрізала. Добре, що адвокати Парфенові відписали його частку, більше мільйона. Від нього князь уперше чує ім’я Настасьи Пилипівни Смушкової, коханки якогось багатого дворянина Троцкого, що жагуче захоплений Рогожин. “Особа веселе, а вона адже жахливо страждала”, – говорить князь, розглядаючи її портрет.

Третій – Лебедєв – проноза-чиновник, що завжди все знає.

Розділ 2 Князь зі своїм скромним вузликом відправляється в будинок далеких родичів, до генерала Епанчину. У сім’ї генерала три дочки: старша Олександра, середня Аделаїда й молодша, загальна улюблениця й красуня, Аглая У передньої князь на рівні розмовляє з лакеєм, чим наводить генерала на думку: “князь просто дурачок і амбіції не має, тому що розумний князь і з амбіцією не став би в передній сидіти й з лакеєм про свої справи говорити”. І проте “князь чомусь йому подобався”. Розділ 3 У кабінеті князя приймає генерал.

Генерал Епанчин відразу відгороджується від князя: говорить, що дуже зайнято, що між ними ніяких родинних зв’язків бути не може. Князь відверто розповідає про себе: він був важко хворий, “часті припадки хвороби зробили з нього майже ідіота (князь так і сказав ідіота)”. Генерал знайомить князя зі своїм надзвичайно самолюбним секретарем Ганей Иволгиним, у якого Мишкін бачить портрет Настасьи Пилипівни. “Це незвичайне по своїй красі… особа сильніше ще вразила тепер.

Начебто неосяжна гордість і презирство, майже ненависть були в цій особі, і в той же час щось довірливе, щось дивно простодушне: ці два контрасти збуджували начебто навіть якийсь жаль… Ця сліпуча краса блідої особи, ледве не впалих щік і очей, що Горели; дивна краса!” Розділ 4 Князеві розповідають деякі подробиці долі Настасьи Пилипівни. Ще дівчинкою, круглою сиротою, вона потрапила до будинок до багатого пана Тоцкому.

Він взяв її на виховання, дав утворення, а потім звабив, перетворив у наложницю, а після кинув.

Тоцкий, прагнучи звільнитися від її й виношуючи плани одруження на одній з дочок Епанчиних, сватає її за Ганю Иволгина, даючи в якості доданого сімдесят п’ять тисяч, які й ваблять Ганю. З їхньою допомогою він мріє вибитися в люди й надалі значно примножити капітал, але в той же час йому не дає спокою принизливість положення. Йому переважніше шлюб з Аглаєю Епанчиной, у яку він навіть небагато закоханий (хоча й отут теж його очікує можливість збагачення).

Він чекає від її вирішального слова, ставлячи від цього в залежність подальші свої дії.

Глави 5, 6 Князь вражає сімейство Епанчиних безпосередністю, довірливістю, відвертістю й наївністю, настільки надзвичайними, що спочатку його приймають дуже насторожено. Наприклад, на питання, чи гарна Аглая, воно відповів: “Майже так само гарний, як Настасья Пилипівна”. Дивує його проникливість, щиросердечна чуйність: “Від дітей нічого не треба приховувати під прийменником, що вони маленькі й що їм рано знати.

Яка смутна й нещасна думка!

…Більші не знають, що дитина навіть у самій важкій справі може дати надзвичайно важливу раду”. Діти щирі, тому князеві Мишки-Ну добре з ними: “Я… не люблю бути з дорослими – не люблю, тому що не вмію. …З ними мені завжди важко чомусь, і жахливо радий, коли можу піти скоріше до товаришів, а товариші мої завжди були діти…

” З кожним днем до нього починають ставитися із все більшою симпатією. Виявляється, що князь, що здався простаком, а декому й хитруном, досить недурний, а в якихось речах по-справжньому глибокий, наприклад, коли розповідає про бачену їм за кордоном страти. Глава 7 Князь стає мимовільним посередником між Аглаєю, що зненацька робить його своєю довіреною особою, і Ганей, викликаючи в тім роздратування й злість. Тим часом князеві пропонують оселитися не де-небудь, а саме у квартирі Иволгиних.

Глава 8 В Иволгиних князь, не встигши зайняти надану йому кімнату, знайомиться з усіма мешканцями квартири, починаючи з рідних Гани й закінчуючи нареченим його сестер, молодим лихварем Птициним і паном незрозумілих занять Фердищенко.

Він зближається із тринадцятилітнім братом Гани Колій Иволгиним. Раптово з’являється Настасья Пилипівна. Князь відкрив їй двері, і вона прийняла його спочатку за лакея.

Вона приїхала запросити Ганю і його близьких до себе на вечір.

Глави 9, 10 Настасья Пилипівна бавиться, вислухуючи фантазії генерала Иволгина, які тільки розжарюють атмосферу. Незабаром з’являється шумна компанія з Рогожиним на чолі, що викладає перед Настасьей Пилипівною вісімнадцять тисяч. Вона знущається: це її-те, Настасью Пилипівну, за вісімнадцять тисяч?

Відбувається щось подібне до торгу, з її презирливо-глузливою участю. Рогожин же відступати не збирається, він обіцяє до вечора принести сто тисяч. Для сестри й матері Гани происходящее нестерпно образливо.

Сестра Гани Варвара Ардалионовна не витримує й називає Настасью Пилипівну “безсоромної”. Вибухає скандал: обурена сестра плює Гані в особу. “У Гани в очах скаламутилося, і він, зовсім забувшись, із всієї сили замахнувся на сестру.

Удар довівся б неодмінно їй влицо. Але раптом інша рука зупинила на лету Ганинуруку. Між ним і сестрою стояв князь”.

Розлютований Ганя “із усього розмаху дав князеві ляпас”. Князь надходить, здавалося б, дивно: він співчуває кривдникові “ПРО, як ви будете соромитися свого вчинку!” – у цій фразі вся лагідність князя. Потім він звертається до Настасье Пилипівни: “А вам і не соромно!

Хіба ви така, какою тепер представляєтеся!” У відповідь на докір Настасья Пилипівна цілує руку матері Гани й “швидко, гаряче, вся раптом спалахнувши й зачервонівшись”, шепотить: “Я адже й справді не така, він угадав”. Вона йде із сум’яттям у душі: із цієї мінути вона полюбила князя Глави 11-13 Ганя приходить повиниться перед князем.

Увечері князь відправляється до Настасье Пилипівни. Тут зібралося “різношерсте” суспільство – від генерала Епанчина, теж захопленого героїнею, до “блазня” Фердищенко. Глави 14, 15 Настасья Пилипівна ставить раптове запитання князеві, тільки-но знайомому їй людині, про передбачуване весілля з Ганей Иволгиним: “Скажіть мені, як ви думаєте: виходити чи заміж ні?

Як скажете, так і зроблю”. Усі здивовані. Князь шепотить: “…

Ннет… не виходите”, і Настасья Пилипівна повідомляє питання вирішеним На протестуючі репліки вона відповідає: “Князь для мене те, що я в нього першого, у все моє життя, як в істинно віддану людину повірила. Він у мене з першого погляду повірив, і я йому вірю”.

Плани присутнього тут же Тоцкого тим самим виявляються зруйновані. До напівночі з’являється компанія на чолі з Рогожиним, що викладає перед Настасьей Пилипівною загорнені в газету сто тисяч. Настасья Пилипівна вимовляє Гані: “Так невже ти мене у свою сім’ю ввести хотів?

Мене-Те рогожинскую!.. Це він торгував мене: почав з вісімнадцяти тисяч, потім от і ці сто…

” Князя боляче ранить що відбувається, він зізнається в любові Настасье Пилипівні й виражає готовність взяти її, “як є без нічого! “, у дружин. Вона вражена: “Чим жити-те будеш, коли вже так закоханий, що рогожинскую береш за себе-те, за князя-те?


Переказ роману Ідіот Достоєвського Ф. М