Павло Тичина – Плач Ярославни

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок.

День і ніч круг нього ходить, плаче голосок: – Ой князю, князьочку, чи ти за Дунаєм? чи ти на Дону? Дай про себе вісточку, бо умру. Прислухається княгиня – тільки сніг, тільки сніг та сніжок, та за полем та за лісом голос-голосок; Батька війна!

Матері ‘ма! Хто пооре, хто засіє? – А-а! Ой, яка пустеля. Тут княгиня знов: – Послужи ще ти, вітрило, вітре-чорнобров!

Десь князь одступає з жменькою княжат,- одвертай од нього стріли, посилай назад. Прислухається княгиня – а вітру

нема, тільки сніг та зима, та за полем та за лісом чути голоса: Ми тебе одвернем! Ми тебе пошлем! Будеш ти лежать, як князь твій,- каменем…

Ой, яка пустеля. – Дніпре, Дніпре, сон-дрімайло, ти нам батько всім. Встань хоч ти – коли без князя – царство воскресім. Царство тихе, праве, мудре на закон: щоб одні землі гляділи, а другі корон. Прислухається княгиня – тільки сміх, тільки труситься сміх, та шумить, шумить шумище із-під хат, із-під стріх.

Мо’ вернувся князь з походу? Мо’ дружина прийшла? – Прислухається княгиня – брязк мечей та яса, та все ближче голоса: Ми тебе воскреснем!

Ой, яка пустеля.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Павло Тичина – Плач Ярославни