Павло Григорович Тичина |
(1891-1967) |
Поет-символіст |
Поет світового масштабу; дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа; хліборобський (селянський) Орфей; бард Центральної Ради.
Народився в с. Піски Чернігівської області в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін.
Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив
Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом).
Працював у газеті “Нова рада”(1917), у журналі “Літературний вісник”(1918-1919).
Міністр освіти УРСР (1943-1948). Лауреат Сталінської премії (1941). Голова Верховної Ради (1953-1956).
Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967).
Перший вірш “Блакить мою душу обвіяла” у 1907 р.
У 1911 р. після прослухання вірша Тичини ” Розкажи, розкажи мені, поле.. ” Коцюбинський заявив: “Серед нас справжній поет”.
Вірші:
- 1912 р. “Ви знаєте, як липа шелестить” 1914 р. “Арфами, арфами”
З другої половини 1920-х р. змушений був писати на замовлення партії влади.
Збірки:
- 1918 р. “Сонячні кларнети” 1920 р. “Плуг” 1920 р. “Замість сонетів і октав” 1921 р. “В космічному оркестрі” 1924 р. “Вітер з України”
Створив унікальний кларнестичний стиль.