ВЕСНЯНКИ І Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва; Земля квіточки викида, Буяє травка молода; Все мертве ожива.
Веселе сонечко блистить, Проміння щердо ллє; Гайок привітно шелестить, Неначе кличе пригостить; Струмочок виграє.
Сіяють злотом небеса, Витьохкують пташки… А груди думонька стиса: Ховає зверхня ця краса Смердючі болячки. II
Знову, ластівочко-серце, Ти вернулась, знов звила В нас під хатою кубельце… Заспівай же, де була? Розкажи: чи й там, як тута, Пекло скрізь – ні верть, ні круть: Люди носять рабські пута, У чужій кормизі
Крук недолі над всім кружить, А соборйще панів, Знавіснівши, гірко тужить, Що, бач, мало кайданів? Розкажи: чи й там, як тута, Замість праці все слова; Люд бездольний в пітьмі плута, На наймитів упова? III Сумно заспівала Ластівочка люба На питання ті: – Скільки світа знала,
Скрізь панує згуба, Люд – узаперті. Мість 1 любові – злоба; Брат піднявсь на брата, Душить за шматок,
Та ніде пригноба Не справляє свята, Як-от ваш куток! Ніде розбратання Посеред громади Не було, як тут. Ниці2 почування, Продажність
Бийте, рвіть кайдани, Доки дух не вмер! – З отим словом втіхи Пісенька зніміла, В небі віддалась.
У блакить з-під стріхи Ластівочка мила Пурхнула-знялась. IV
Правду мовила пташина; Чи на добре ж, чи дарма? Перед нами – домовина, Сором вічного ярма.
Промінь згас над рідним краєм; А ми, скільки кожен зміг, У провалля себе пхаєм, Грунт пускаємо з-під ніг. Та не пізно: є поправа, Певен я – минеться все;
Ще заблисне наша слава, Праця вгору піднесе. Тільки треба сил та труду, Щоб не згинути цілком, Не стогнать до віку-суду Під вельможним канчуком. V Годі ж нудитись, складаючи руки;
Кличе робітників рідна земля… Віра, впотужнена словом науки, Хай нас міцніш окриля! Більше уваги до власного горя, Більше любові до люду свого! Близько – загибель… зника наша зоря… Чого ж нам ждати, чого?
VI Розцвітайся ти, веснонько красна, Духом творчості все онови; У нарузі країна нещасна…
З муки-смерті її відживи! Розворуш наші груди холодні, Запали в них притухлий огонь, Щоб рятунок знайшли ми з безодні, Не стояли в борні осторонь! Одігнала надовго ти хвижі, Розбудила надії та сни. Баглаї 3 – ці воріженьки хижі, Так послизнуть нехай і вони!
Розцвітайся та нас із могили До живого життя підведи, Щоб ми очі на себе розкрили; Світлі думи в душі відроди! ‘ Мість – замість. 2 Ниці – підлі, негідні.
3 Баглаї – неробство, лінощі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)