НАТАЛКА-СКАКАЛКА Було колись – У театрах Біля каси давка: “Запорожець за Дунаєм”, “Наталка-полтавка”.
Панувала у мистецьтві Сила благородна. Куди ж вона поділася, Та краса народна?
Телебачення шурує Ролики та кліпи: Якісь діви рахітичні, Кривопикі типи. Добирають їх, здається,
Не за голосами, А за баньками дурними Й довгими носами. Мій знайомий телецентру
Надіслав заявку, Що хотів би подивитись “Наталку-полтавку”, “Запорожця за Дунаєм”, “Мартина Борулю”, А йому дали відписку,
Наче ткнули дулю: Ми
Виключно зреклами… І сидить тепер знайомий Та очима кліпа, Коли вп? яте чи вдесяте Демонструють кліпа
Про Наташу – “радость нашу” Та Дмитра Гордона На зразок “ужясно шюмно В доме Шнейєрзона”.
Відбувається там дія Не в приватнім домі, А в приміщенні службовім
При аеродромі. Там сидить парняга лисий На дубовій лавці.
Це такими мають бути Нинішні красавці. І чекає голомозий, Як хазарська диня: Прилетіть до нього має Зіронька-богиня.
Розторопати нелегко – Він співа чи плаче, А тим часом десь кохана На конику скаче. Роздвонила
Що Дмитрову милу Мали намір посадити Верхи на кобилу. Та не згодилась у кліпі
Виступать кобила,- Так брикнула, що Гордона Мало не убила, І Гордонова кохана,
Як леді залізна, На жеребця племінного Все-таки залізла,
А рисак той з переляку Як попер до лісу, – Тільки дивом амазонку Не угробив к бісу. То чому ж не про кохану
Співає парнішка, А гундосить:”Здравствуй, мілий, Мой плюшевий мішка” ? Не цікаво парню знати, Чи здорова мила,
Бо йому дурна кобила Баки геть забила… Це ж вам, браття, не якась там “Наталка-Полтавка”. Від такого навіть мішка
Плюшевий загавка. Це не те, що Запорожець – Той, що за Дунаєм! І не треба дивуватись: Маєм те, що маєм…
А які музикі грали В кліпі пречудові! Куди Лисенку Миколі, Куди Гулакові!
Коли Гордон на лавочці Співав чи то плакав, Йому Дуров популярний На гітарі брякав. Мав йому акордеоном Підіграть Табачник, Та в лікарні ледве, бідний,
Не зіграв у ящик. Замість нього комік Мішка Потрудивсь на славу, – Мордував акордеона, Як барбос халяву.
Скільки ж витрачено грошей І дурної праці, Щоб дівулька покаталась Верхи на коняці!
А Наталка та полтавка Йшла собі по воду І співала про дерева, Про лиху погоду. Не могла ж вона возити Воду на кобилі.
Ой до чого ж ми відсталі, Браття мої милі. Є в мистецтві непорушні І тверді закони:
Коли нема Паторжинських, Співають Гордони.