Павло Антокольський Ньютон Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан.
Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Гроза пройшла. Розжарились жоржини Під райдужними відсвітами злив.
Він вийшов в сад і по намиву глини Те яблуко ногою покотив. В його очах, немов якесь видіння, Не падав, а палав і плив ренет, І тільки траєкторія падіння
Накреслювалась, як тропа планет. Та ось вона, розгадка! Ось відкрито Механіку світил правічних всіх!
Так почалось колись творіння світу. Летючу зірку він схопити зміг. І тої
Він так і скаже просто і незборно, Не зваживши на забобонів міць, Розтерши геть на думки дужих жорнах
Сміття казок, гадок і небилиць. І день настав. Зі слів його латині Про гравітацію небесних тіл,
Дивуючись, дізнались люди нині: Йому на правду не забракло сил. Він все сказав, аж до останніх літер, І витер піт з високого чола. Тоді ступив на кафедру пресвітер І розпочав промову спроквола,-
Казав про бога, цю первопричину Всіх рухів світу, всіх його сполук. Столітній, сірий, лисий, мов коліно. До
І раптом, губи викрививши сині, Він запитав, ущипливо і зло: – Тож яблуко у вас в саду осіннім З-під влади сил магнітних утекло? О господи!
Якого ж вітру повів Вас вимчав за межу небесних сфер? – Я думав,- Ньютон коротко відмовив.-
Я звик до цього. Думав я, мій сер.