Два хлопці укупі стояли, А третій дививсь оддалі. Як ті гаряче розмовляли Про долю своєї землі.
Один у широкій промові Народні права боронив; Він докази всі наукові По пунктах як слід розложив. Народну окремість натури, І склад особливий думок, І давність своєї культури, – Довів він усе те з книжок.
А другий про теє доводив. Як дійде народ своїх прав, І в поступі інших народів Він місце йому показав. Так двоє вели язиками Роботу для краю свого.
Гукали й махали руками. Де річ вимагала того. А третій не мовив нічого: Він мовити красно не
Ті двоє, з балачки втомившись. Веселі собі розійшлись, А третій стояв зажурившись І наче дивився кудись. Але він не тую картину Вбачав, що круг його була:
Він бачив душею Вкраїну І все, що вона добула. Вбачались йому патріоти Із купою слів голосних, А поруч мільйони голоти, І темність, і вбожество їх.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): У вірші “Патріоти” В. Самійленко розмірковує над тим, хто ж є справжнім патріотом. двоє героїв говорили про Україну, наголошували на правах народу, на давності української культури. Поговорили – й весело
Він не промовляв високих слів, не хвалився своїм патріотизмом, а готовий був ділом довести свою відданість рідному краєві і навіть, як справжній патріот, полягти за нього.