Пастораль

Пастораль (лат. pastoralis – пастуший) – різновид буколіки; невеликий за обсягом художній твір, де мовиться про цноти сільського життя на лоні природи, підкреслюється стилізація простоти. В П. на першому місці – умовність: від уявного золотого віку, вільного від соціальної нерівності, до надто чуттєвого світу шляхетних пастухів, пастушок та невишуканих умов їхнього життя. Класичним взірцем цього жанру вважається античний роман Лонга (III ст. н. е.) “дафніс і Хлоя”. Пасторальна література поширилась і в добу Відродження та класицизму, значно

змінивши свої сюжетні та стилетворчі особливості: мовилося про любов галантного пастуха до жорстокосердної німфи, гіпертрофувалися надмірні страждання чутливого серця, хоч сентиментальні колізії завжди мали щасливу розв’язку. Жанрові форми П. були досить розмаїтими: еклога, поема, роман, драматична поема.

В Україні відлуння пасторальних мотивів вбачається у творчості Григорія Сковороди: “Тільки сонце виникає, / Пастух вівці виганяє… ” І хоч П. як особливий різновид буколік поступово зникає з літературного вжитку, набуваючи іронічного відтінку манірності, все-таки вона не вичерпала своїх жанрових

можливостей, здатна до оновлення, про що свідчить повість Г. Штоня “Пастораль” (1989). Особливу життєздатність виявляє П. у ліриці, набуваючи драматичного звучання, як “Ранкова пастораль” В. Герасим’юка:

Ягнята й вівці збилися докупи, Навпроти них завмерли ми, як слупи… Баран аж від скарлючених кущів

Немовби для смертельного двобою Щоразу розбігався й головою О стовбур яблуневий бив і бив


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Пастораль