ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ
Німецька народна казка Жила на світі одна вдова, і мала вона дві доньки. Одна з них, падчірка, була гарна й роботяща, а друга, рідна, гидка й лінива. Та вдова любила куди більше рідну доньку, хоч та була гидка й лінива.
Падчірка мусила виконувати всю хатню роботу, була попелюшкою в домі. Бідна дівчина щодня сиділа на шляху біля криниці й пряла доти, поки їй нитка прорізала пальці до крові. Одного разу вона так порізала ниткою пальці, що кров’ю залило увесь починок.
Вона схилилася над криницею, щоб вимити починок, а він вислизнув
Ясно світило сонце, і тисячі розмаїтих квітів цвіли навколо неї. Вона пішла цією лукою і набрела на піч, у якій було повно хліба. Хліб почав гукати до неї: – Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся! Дівчина
Ось приходить вона до яблуні, а на ній аж рясніє від яблук. Яблуня просить її: – Ох, обтруси мене! Яблука мої давно вже достигли. Дівчина струснула яблуню, і яблука градом посипались на землю. Вона трусила доти, поки жодного яблука не лишилося на яблуні.
Тоді згорнула яблука на купу і пішла далі. Нарешті дійшла до невеличкої хатини, з якої у віконце визирала стара баба. В неї стирчали такі великі зуби, що дівчинка хотіла тікати. Але стара гукнула їй услід: – А чого ти боїшся, люба дитино?
Залишайся в мене, і якщо добре впораєшся з хатньою роботою, то й тобі добре буде. Найкраще дбай про постіль, стели якнайстаранніше та добре вибивай подушки, щоб пір’я летіло, – тоді на світі йтиме сніг, бо я ж пані Метелиця. Як почула дівчина такі ласкаві слова, їй відлягло від серця, вона залишилась у бабусі й негайно стала до роботи.
Дівчина у всьому догоджала старій, збивала їй подушки так сильно, що аж пір’я летіло, наче сніжинки, і тому жилося їй у старої дуже добре. Вона ніколи не чула від неї лихого слова і щодня їла смажене й пряжене. Пробула дівчина певний час у старої та й засумувала, а чого їй бракує, то спочатку й сама не знала.
Нарешті здогадалась, що нудьгує за домівкою, і хоча тут було їй у тисячу разів краще, проте її тягло вернутися до рідної хати. Нарешті вона сказала до старої: – Взяла мене туга за рідним краєм, і хоч мені у вас дуже добре, проте довше я тут зоставатися не можу, мені треба вернутися до своїх. Пані Метелиця сказала: – Мені подобається, що тебе тягне додому. І за те, що ти вірно мені служила, я сама тебе виведу нагору. Вона взяла її за руку і провела до великої брами. Брама відчинилась, і тільки-но дівчина ступила на поріг, линув золотий дощ, і все золото приставало до неї, аж нарешті вся вона вкрилася золотом. – Це тобі за те, що ти у всьому старанна була, – сказала стара і віддала їй також і починок, що впав у колодязь.
Тоді брама замкнулась, і дівчина опинилася вгорі, на землі, біля своєї хати. А щойно вона ввійшла в двір, півень злетів на цямрину і заспівав: Кукуріку, кукуріку! – Наша дівчина іде, – на ній золота без ліку. Ввійшла дівчина до хати, а мачуха й сестра, побачивши на ній золото, зраділи, не знають, де й посадити. Дівчина розповіла про все, що з нею трапилось, і коли мачуха почула, як падчірка дослужилася до такого великого багатства; то аж загорілася бажанням добути таке щастя й своїй рідній, гидкій та ледачій доньці. Отож пішла ледарка до криниці, сіла та й пряде, а щоб починок був у крові, вколола собі пальця, всунувши руку в густий терен.
А потім кинула починок у колодязь і стрибнула сама туди. Вона опинилась, як і сестра, на чудовій луці й пішла тією самою стежкою. Дійшовши до печі й почувши, як хліб кричить: “Ох, витягни мене, витягни, бо згорю, я вже давно спікся!” – вона відповіла: “Тільки мені й охоти бруднитися біля тебе!” – і пішла далі. Незабаром дійшла вона до яблуні й, почувши, як та кричить: “Ох, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!” – вона відповіла: “От не мала роботи! Ще якесь яблуко на голову мені впаде!” – і пішла далі.
Прийшовши до хатини пані Метелиці, вона не злякалася її зубів, бо вже чула про них, і відразу найнялася до неї. Першого дня вона дуже старалася, слухалась пані Метелицю, коли та їй загадувала роботу, бо в неї тільки й думки було, що про золото, яке стара їй подарує, але другого дня почала лінуватися, третього ще більше – навіть уставати вранці не захотіла. Вона й постелі пані Метелиці не постелила як слід, і подушок не позбивала, щоб аж пір’я летіло.
Це скоро набридло старій, і вона сказала дівчині, що її служба скінчилася. Ледащиця дуже зраділа, гадаючи, що тепер на неї лине золотий дощ. А пані Метелиця привела її до брами, і щойно дівчина ступила на поріг, як на неї перекинувся великий казан смоли. – Оце тобі твій заробіток, – сказала пані Метелиця і замкнула ворота. І прийшла ледащиця додому, вся вкрита смолою, а півень, побачивши її, злетів на цямрину і загорлав: Кукуріку, кукуріку! – Наша ледащиця йде, – що брудна буде довіку! І справді, смола так пристала до ледащиці, що не відмилася, скільки вона жила на світі.