Біблія – одна з найвизначніших пам’яток світової культури, без якої не можна уявити собі розвиток письменства багатьох народів, серед них і українського. Впродовж тривалого часу Біблія (грецьке – книга) сприймалася тільки як сукупність релігійних текстів. Насправді ж у ній зібрано Твори, які формувалися на Близькому Сході та 14
В Середземномор’ї від XII ст. до н. є. до II ст. н. є. У них втілилися уявлення людей про будову Всесвіту, походження людей, філософські роздуми, морально-етичні настанови, що не втратили своєї актуальності й
Біблія – це звід 50 книг. Складається з двох частин: Старого Завіту (Заповіту), що визнається за Святе Письмо іудаїзмом і християнством, та Нового Завіту – Святого Письма лише у християн. Старий Завіт складається з книг літописно-розповідних (книга Буття, книга Виходу, книги Ісуса Навина, Суддів, чотири книги Царств, книга притч Соломоната ін.), художніх (Твори Пророків, книга Іова) та суто ліричних (Псалтир,
У Новому Завіті докладно йдеться про життя Ісуса Христа, його вчення, вчинені ним чудеса, його мученицьку смерть, Воскресіння з мертвих і вічне життя. Розповідається про це в чотирьох Євангеліях святих апостолів – Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Вражаючу картину страшного суду подає остання Книга Святого Письма Апокаліпсис, або Одкровення Іоанна Богослова.
У нашій культурі Біблія посідає особливе місце – з Остромирового Євангелія починається давньоруська рукописна книжність, з “Апостола” (1574 р.) та Острозької Біблії (1581 р.) – українське книгодрукування. Біблія використовується нашими книжниками ХІ-ХІІІ ст, зокрема літописцями (наприклад, Нестором у “Повісті временнихліт”), письменниками XIV-XVIII та ХІХ-ХХ ст. У 1868-1871 рр. переклад Біблії українською мовою здійснив відомий митець – Пантелеймон Куліш.
Біблія послужила величезним морально-етичним і естетичним стимулом у розвитку світової літератури, яка черпала з неї Теми, сюжети й мотиви відповідно до вимог та ідей свого часу.
Особливо часто зверталися до Біблії давньоукраїнські письменники, але не обминали її також автори пізніших епох. Переспіви біблійних легенд, переказів тощо ми знаходимо у творчому доробку Т. Г. Шевченка (поема “Марія”, вірші “Давидові псалми”, “Ісаія. Глава 35” та ін.), І. Франка (поема “Мойсей”, притчі і т. ін.), Лесі Українки (п’єса “На полі крові”).
Окрім того, біблійні мотиви широко використовували П. Куліш, Ю. Федькович, П. Тичина, М. Рильський.
Висновок. Біблія – це видатна пам’ятка світового письменства, з якої людство й донині черпає натхнення, віру в добро та справедливість і в якій знаходить відповідь на багато своїх питань. Біблійні мотиви в усі віки широко використовувалися письменниками, живописцями, скульпторами, композиторами.
То ж недаремно Біблію називають Вічною Книгою.
Опорні слова й поняття: пам’ятка світової культури, Старий Завіт, Новий Завіт, Святе Письмо, Євангеліє, біблійні мотиви.