Панок Коростенко з оповідання “Малорос-Европеец” “крокує” у ногу з Європою, все його господарство механізоване, будь-які операції здійснюються “машинним роботом” і на “раціональних початках”. Він піклується про “селянина-азіата”, збирається “сказати нове слово старій неньці Україні” і “виганяти азію”. Цей “прогресивний” людина хоче лише “добра й правди”, а також утворення в українській школі для своїх селян. І от, “поміщик нової формації” (як він любить себе величати) розстрілює з кулемета
Згадаємо, що згодом подібним сюжетом скористався М. Коцюбинський. Вивчаючи в наступних класах його “Коні не винні”, учні зможуть відчути ідейно-тематичну близькість цих сатирично-психологічних оповідань. Правда, у Коцюбинського відсутній кривавий фінал. Поміщик Малина, теж великий “прихильник” простого люду, лише “пошкодував” коней, на яких приїхали Козаки для розправи з його селянами. У сатиричних творах Винниченко сміється над тим, що гідно сміху, а патріотичний сентименталізм викриває із властивим йому сарказмом.
Вагомий
Більша любов до дітей допомагала письменникові зворушливо, ніжно, зі співчуттям і болем сприймати, переживати, зображувати важку, а часто й трагічну долю “маленьких грішників”.
Оповідання “Кумедия з Костянтином” – одна з вершин української дитячої літератури. “Коминковим виродком” прозваний панський пастушок за свій характер. Панська челядь, дітлахи знущаються з нього, б’ють і труять його, але “річ у тім, що Костянтин ніколи не плакав, не плакав, та й досить, такий був смішною!” Єдине, чим можна було допекти малого – зневажливим словом незаконнонароджений і згадуванням, що пан – його батько. Страждання дитини досягають такої сили, що хлопчик забув про усім на світі, про обов’язки пастушка, до вечора пролежав розстебнутий, босий, без сорочки на сирій землі. За недбалість він по-звірячому був побитий лановим, занедужав і через кілька днів умер.
Здається, ну що особливого в цьому оповіданні? А наскільки вміло, тонко й просто авторові вдається передати складний і страшний внутрішній стан хлоп’яти. Кожний Твір Винниченко – яскрава ілюстрація цих слів. Це ледь помітна подібність жандарма на батька в’язня, що не дозволила останньому вбити свого мучителя (“Маленька риска”), свирель-душа Василя (“Раб краси”), кінь, що б’є найманець, протестуючи проти власного безсилля й немочі (“Голота”).
До речі, подібну останню деталь використав А. Довженко в кіноповісті “Арсенал”.
В оповіданні “Кумедия з Костянтином” характерним штрихом, що здобуває глибоке алегоричне значення, є недокурок панської цигарки. З “жагучим благанням” уперше в житті хлопчик заплакало, коли в нього хотіли відібрати недокурок, тому що “те – батька!”. Винниченко зумів тонко помітити, що від того недокурка “ішла ниточка до серця” Костянтина.
У хлопчика міняється навіть погляд, з “сердитого й настороженого” він стає “дивовижним, якимось жадібним, набожним”, “зачарованим і ласкавим”. Напевно, уперше в житті хлопчик ніжно посміхається, а ока сіяють від радості, воно – володар “безцінного скарбу”, назавжди затис його в кулачку. Глибоко драматичним є фінал оповідання. “Так з тим недокурком його й поховали. І тижня два ще потім згадували на кухні цю дивовижну кумедію з Костянтином”.
Як правило, кожний епізод, подія, ситуація в добутках В. Винниченко окреслюється згідно соціальним, моральним, етичним взаєминам початку двадцятого сторіччя. Любляче, ніжне, відкрите серце дитини протиставляється жорстокості дорослих, потворному й злочинному суспільству, що калічить маленькі життя й маленької душі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)