Валентин Распутін – один з найвідоміших письменників нашого часу, у Творчості якого найважливіше місце займає
Проблема взаємини людини із природою.
Образ “єдиної реальності”, ідеального миру-порядку, насильно уничтоженого людиною, створює автор в
Повести “Прощання із Запеклої”,
Написаної в середині сімдесятих років 20-го століття. Добуток з’явився в той момент, коли процес
Руйнування зв’язку людини із приро
Дой дійшов до критичної крапки: у результаті будівництва штучних водоймищ під воду йшли
Родючі
Распутін побачив глибинний зв’язок екологічних і моральних процесів – втрату миром споконвічної
Гармонії, руйнування зв’язків етичного миру особистості й росіянці духовної традиції. В “Прощанні із Запеклої” цю
Гармонію персоніфікують жителі села, старі й баби, і насамперед, бабка Дар’я. Распутін показав
Ідеальний мир природи й людини, що живе згідно з ним, що виконує свій трудовий борг – збереження
Пам’яті про предків. Батько Дар’ї колись залишив їй заповіт : “Живи,
Білим світлом, занозить у їм, що ми були…” Ці слова багато в чому визначили її вчинки й відносини з
Людьми. Автор розвиває в повісті мотив “останнього строку”, суть якого укладена в тім, що кожна людина
Своєю присутністю у світі встановлює зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. У повісті присутні два
Миру: праведний, котрий бабка Дар’я називає “отут!
“,- це Матера, де всі “знайомо, обжите й уторовано”, і мир гріховний – “там” – поджегщики й новий
Селище. Кожний із цих мирів живе за своїми законами. Материнські старі не можуть прийняти життя “там”, де
“про душу забули”, совість “потріпали”, пам’ять “истончили”, але ж “мертві…запитають”.
Найважливішою проблемою повести є доцільність втручання людини в мир природи. “Який
Ціною?”,- мучається питанням син бабки Дар’ї Павло. Виявляється, праця, що з погляду християнської
Психології є благодійник, може стати руйнівною силою. Ця думка виникає в міркуваннях Павла про
Том, що нове селище побудоване якось неполюдски, “нісенітно”.
Зведення ГЕС, у результаті якої буде затоплений острів Матера, руйнування цвинтаря, спалення будинків і
Лісу – все це більше схоже на війну з миром природи, а не на його перетворення. Як трагедію сприймає
Все происходящее бабка Дар’я : “Нині світло навпіл переломилося”. Упевнено стару Дар’ю й у тім, що легкість,
З якої люди рвуть всі зв’язки, безболісність растования з рідною землею, будинком, є складовими
“полегшеного життя” людей безпам’ятних, байдужих і навіть жорстоких. Називає таких людей Дар’я “обсівами”.
В. Распутін з гіркотою відзначає, що втрачено почуття споріднення, загублена у свідомості молодих людей родова
Пам’ять, і тому їм незрозумілий біль старих, що прощаються із Запеклої як з живою істотою.
Епізод руйнування цвинтаря, рятувати яке кидаються жителі села-
Один із ключових у повісті. Для них цвинтар – це мир, у якому про-
Должают жити їхні предки. Стерти його з особи землі – це злочин. Розірветься тоді невидима нитка,
Єднальний мир воєдино. От чому на шляху бульдозера встають древні баби.
Людина в художній концепції Распутіна невіддільна від зовнішнього миру – тварини, рослинного,
Космосу. При порушенні навіть однієї ланки цієї єдності рветься весь ланцюг, мир втрачає гармонію.
Близьку смерть Матеры першим передчуває Хазяїн острова – маленький звірок, що символізує, по
Задуму автора, природу в цілому. Цей образ надає оповіданню особливий глибинний зміст. Він поз-воляет
Побачити й почути те, що приховано від людини : прощальні стогони хат, “подих взрастающей трави”, притаєну
Метушню пичуг,- одним словом, відчути приреченість і близьку загибель села.
“Чому бути, того не минути”,- упокорився Хазяїн. І в його словах – свідчення безпорадності природи
Перед людиною. “Якою ціною?”,- це питання не виникає в поджегчиков, чиновника Воронцова або “това-
Рища Жука з відділу по зоні затоплення”. Мучить це питання Дар’ю, Катерину, Павла й самого автора.
Повість “Прощання із Запеклої” дає відповідь на це питання : ціною втрати “природного ладу”, загибелі праведного
Миру. Він (мир) тоне, поглащается туманом, губиться.
Фінал добутку трагичен: залишилися в Матере старі чують тужливе виття – “прощальний голос
Хазяїна”.Подібна розв’язка закономірна. Вона визначена ідеєю Распутіна. А ідея така: люди без душі й без
Бога( “у кому душу, у тім і Бог”,-говорить бабка Дар’я) бездумно здійснюють перетворення природи, суть
Яким у насильстві над всім живим. Руйнуючи гармонічний мир природи, людина приречена зруйнувати себе самого
(2 votes, average: 5.00 out of 5)