(1819-1892) У збірнику віршів “Листи трави” (1855-1891) ідеї об близькості, що очищає людину, до природи прийняли космічний характер. Будь-яка людина й будь-яка річ сприйняті священними на тлі нескінченної в часі й просторі еволюції Всесвіту. Почуття споріднення з усіма людьми й всіма явищами миру виражено за допомогою перетворення ліричного героя в інших людей і неживі предмети.
Новатор вільного вірша. Як журналіст, виступав проти расизму, захищав ремісників і фермерів. “Листи трави” залишалася єдиним поетичним добутком, у якому втримується
“Син Манхеттена” – “Пісня про себе”, що входила вже в перше видання “Листів трави” (1855), містить автопортрет людини, що відчуває в собі щиросердечні безмірні сили й наділеного непохитним життєлюбством, що органічно сполучається з вірою в прекрасне теперішнє й велике Майбутнє своєї країни. Уитмен прагнув говорити від імені мільйонів своїх співвітчизників. Поняття “маса”, “народ”, “демократія” для нього синонимични.
Уитмен
“Листи трави” художні-художню-художня-художній-ідейно^-художнє credo У., створювалася в епоху надзвичайно бурхливими й багату соціальними зрушеннями. Вона була поетичною прелюдією до громадянської війни Півночі й Півдня, що розчищала шляхи капіталістичного розвитку
Творчість У. відбиває небувалий прогрес технічної могутності буржуазії, її оволодіння силами природи й, разом з тим, ілюзії американської демократії. У. по суті вважає американську дійсність справді демократичної
Реалізм його поезії не виключає глибокий внутрішньої суперечливості його світогляду. У. сам не знає, куди йому кликати людство: у більші міста з каменю й заліза або в самоту природи
Він оспівує сили природи, переходить до прославляння трудового спілкування з космосом, поетичному матеріалізму. Ми зустрічаємо в нього спроби створення нової релігії. У віршах У. переплітаються індивідуалізм і колективізм, демократизм і містика. У. оспівує матеріальність людського буття, але реалізм його переходить у фетишизм речей, вірші У. перетворюються іноді в каталоги, у перелік речей, зібраних із всіх куточків миру
У. створює образ величезного багатоликого міста з його багатоповерховими будинками й шумним рухом людських юрб. Героєм У. є насамперед він сам, але він не індивідуалізує свого вигляду, у його поезії мало справді суб’єктивної лірики, тому що в собі він зображує середнього американця, помноженого на мільйони. Злиття з колективом “простих особистостей”, злиття з живою природою, віра в безустанний прогрес людської думки визначили повнокровний оптимізм поезії У. Стиль поезії У. – надзвичайно своєрідний, новаторський. Він різко протиставляє себе старої панською-панській-аристократично-панської лит-рі.
У. створює новий, вільний ритм вірша, без рими, ритм, однаково вилучений і від звичайного розміряного, розділеного на строфи, римованого вірша й від безладної ритміки розмовного мовлення. Це не камерна лірика, не поглиблення в переживання самотнього “я”, а мовлення, звернене до многим. У. відкидає канони й традиції старої поезії. Він не визнає звичайної поетичної лексики, віддаючи перевагу мові мас
(2 votes, average: 2.50 out of 5)