Повість “Постріл” розділена на два глав. Художні центри обох глав – двобої, символизируемые пострілами.
Психологічна картина перерваної дуелі передається двома оповідачами. У ній присутні два значимих постріли, про які говорить той учасник, що у цей момент стояв під дулом пістолета. Це перехрещування поглиблює трагізм самого поняття дуелі, свідомого ризику життям у першу чергу в ім’я самоповаги.
Кожний з героїв повинен витримати двобій із самим собою, опираючись тільки на глибинні моральні сили й дух. Граф повністю втратив
Кожний з героїв має вибір, як надійти, показати шляхетність або низькість. Це залежить від самої людини, від його принципів і поглядів на життя. Сильвио викликає співчуття й розуміння через те, що немає спокою й миру в його душі й свідомості, але в той же час він має й недобрі наміри, а це відштовхує.
Сильвио в полицю був завжди першим. От як він сам говорить про себе: “Характер мій вам відомий: я звик першенствувати, але змолоду це було в мені страстию. У наш час буйство було в моді: я був першим
Дуелі в нашім полицю траплялися поминутно: я на всіх бував або свідком, або діючою особою. Товариші мене обожнювали, а полкові командири, поминутно змінювані, дивилися на мене як на необхідне зло”. Тому коли з’явився суперник у Сильвио, він не міг із цим упокоритися, це постійно уражало його самолюбство, він просто зненавидів його. Він усіляко намагався принизити графа й нагрубити йому.
А другий герой був нітрохи не гірше Сильвио: “Успіхи його в полицю й у суспільстві жінок приводили мене в доконаний розпач”, – згадував він.
Повість побудована таким чином, що спочатку йде великий авторський вступ, потім оповідання безпосереднього учасника подій, а потім короткий авторський висновок, тобто проводиться якась паралель. Кожний із двох епізодів перерваної дуелі залишив пам’ятник: прострелений кашкет Сильвио – “пам’ятник нашого двобою” (“Він прицілився й прострелив мені кашкет”), картина в кабінеті графа – “пам’ятник останньої нашої зустрічі” (“Отут він було вийшов, але зупинився у дверях, оглянувся на прострелену мною картину, вистрілив у неї, майже не цілячись, і зник”).
Образи героїв дуже динамічні й мінливі. Так, суперник Сильвио на початку повести байдужий до всього що відбувається, упевнений у собі, нічого не боїться. Сильвио так і описує його: “Отроду не зустрічав щасливця настільки блискучого!
Уявите собі молодість, красу, веселість саму скажену, хоробрість саму безтурботну, славетне ім’я, гроші, які ніколи в нього не переводилися, і уявіть собі, яке дія повинен був він зробити між нами”. Однак наприкінці оповідання герой стає зовсім іншим. Він нервує, йому їсти що втрачати, він боїться й сумнівається, не знає, як правильно надійти: “Не розумію, що із мною було і яким образом міг він мене до того примусити… але я вистрілив і потрапив от у цю картину”.
Також мінливе мовлення героїв повести протягом усього оповідання. Так, оповідання Сильвио й графа більше живі, чим мовлення оповідача. Крім того, Сильвио розповідає більше багатою літературною мовою.
У його мовленні багато коротких речень, воно передає дію, а не просто описує його. Періодично зростає й зменшується ступінь напруженості вимовного мовлення, передається швидка зміна подій.
У повісті є похмуре відчуття нерозв’язності ситуації, сумного його кінця. Але прагнення героїв жити так, як вони хочуть, вселяє надію на те, що каждый герой – творець свого щастя.
“Повести Белкина”, написані А. С. Пушкіним більше 150 років тому, залишаються як і раніше цікавими для читача, відкривають новий мир, здатний збагатити піднесеними почуттями. Це невичерпний скарб, що вчить нас і життя, і правильному відношенню кокружающим.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)