Справжні друзі Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи. У дворі нашого будинку росте горобина.
Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам”ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога.
Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі –
– Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування. -Так, так – защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки. -Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам – ніжним голосочком відповіла садова царівна. – Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один – одному! Ти для нас, як матінка – годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі – весело зачиркали пташеки. – Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники
(2 votes, average: 4.00 out of 5)