Одного разу, гуляючи в полі, ми знайшли маленьке лисеня. Вдома лисеня, швидко перебираючи лапками, забігло в куток. Коли принесли блюдечко з молоком і присунули його до лисеняти, те спочатку несміливо, з острахом, принюхалося.
Воно з тривогою озиралося на нас, наче хвилювалося, що хтось може забрати його їжу. Звірятко ще раз скоса подивилося на всіх присутніх і почало хлебтати із блюдечка. Язик у нього був довгий і гостренький, з якимось чудернацьким гачком на кінчику.
Лисеня, мабуть, дуже зголодніло, тому що всім своїм виглядом показувало
На зріст лисеня було таке, як маленька кішка. Лапки здавалися міцними, але тулуб-був-маленьким, худеньким, і воно було дуже легким. Велика голова, з гострим носом і нашорошеними вухами,, веселі, круглі, як гудзики, оченята і рухливий кінчик носа робили лисеня страшенно кумедним.
Хутро сірувато-жовтеньке з темнуватими розводами, шийка, щічки та живіт були білими. Лисенятко пробуло в нас до наступного ранку, бо вночі дуже скавчало, мабуть, шукало матусю. Вранці ми вирішили віднести його туди, де знайшли.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)