Онєгін і Ленский у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. “Вони зійшлися…”

Вони один одному були нудні,

Потім сподобалися…

А. С. Пушкін

У другому розділі роману про життя Євгенія Онєгіна з’являється новий персонаж – молодий сусід Володимир Ленский, про яке Пушкін пише з посмішкою:

З душою прямо геттингенской,

Красень, у повному кольорі років,

Шанувальник Канта й поет.

Що загального було в нудьгуючого скептика Онєгіна з палким романтиком Льон-Ским? Автор визнає, що навіть

Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою.

Але якщо вони все-таки подружилися,

виходить, були якісь крапки соприкоснове-ния. Дотепер люди інтелігентні розпізнають однодумців по прочитаний-ным книгам. И в початку XIX століття існувало коло імен, знайомство з якими для мислячих людей було обов’язковим.

Це насамперед – письменники-романтики (Байрон, Шеллі, Гофман і ін.), що виражали волелюбні мрії молодого поко-ления, що розкривали багатство внутрішнього життя особистості на противагу високому походженню й службовому становищу.

Ленский, молодий росіянин дворянин, що вчився в Німеччині, був захоплений ідея-мі німецького романтизму. Він привіз у Росію не тільки “ученості

плоди”, але й ” воль-нолюбивые мрії”. Правда, вільнолюбство його було абстрактним, а переконання носи-чи мрійливий характер. Інакше кажучи, милий поет Ленский намагався здаватися романтиком на німецький лад – самотнім, страждаючим від нерозуміння й глузувань навколишніх.

Для Онєгіна ж ближче був Байрон з його культом демонічної лично-сти начебто Чайльд Гарольда або Наполеона. Він не міг прийняти захопленості мрія-тельного романтизму, його дратувало відсутність у романтиків тверезого погляду на життя. Тому вони з Ленским багато про що судили по-різному:

Меж ними все народжувало суперечки

И к міркуванню тягло:

Племен минулі договори,

Плоди наук, добро й зло,

И забобони вікові,

И труни таємниці фатальні,

Доля й життя у свою чреду,

Усе валило їхньому суду.

Онєгіна дивували наївність суджень і моральна сліпота його молодого при-ятеля, його нездатність зрозуміти навіть близького йому людини, який він любив, – Ольгу. Для Онєгіна, як і для Пушкіна, Ленский “серцем милий був невіглас”. Але Євгеній не поспішав розчаровувати його:

Пускай покамест він живе

Так вірить миру досконалості;

Простимо гарячці юного років

И юний жар і юне марення.

Розходження між Онєгіним і Ленским схоже на різницю між героєм і подра-жанием йому, пародією на нього. Тому що туга й розчарування Євгенія були справжні-мі, власна неприкаяність дратувала й гнітила його. А вісімнадцятирічний Ленский невипадково вибрав не замислену Тетяну, а жваву життєрадісну Оль-Гу. І Пушкін з гіркою іронією ладив цьому співакові “мрячної далечіні” зовсім дру-гую життя:Пройшли б юнацтва літа:

У ньому запал душі б охолонув.

Багато в чому він би змінився,

Розстався б з музами, женився,

У селі, щасливий і рогатий,

Носив би стьобаний халат;

Довідався б життя насправді…

Як розсудити, що краще – таке життя або безглузда смерть у кольорі років від руки друга? При всій суворості Пушкіна до мрійливого романтизму в окресленні характе-ра Ленского немає сатиричних рис. Поет уболіває про Ленском, пише про нього з болем і ніжністю.

Але життя звичайно нещадне до людей подібного роду, не здатним раз-личать важливі життєві принципи й життєві правила, від яких можна й треба Відступати.

Виходить, що світло, що нехтує, і світські пристойності, навчена життєвий-ным досвідом Онєгін і юний закоханий Ленский виявилися у владі тих самих неправильних уявлень про честь, в ім’я яких один підставив груди під выст-рел, а іншої вистрілив у друга. Отут винні й обмануті обоє. Це їх зближає. А що ж в остаточному підсумку разнит? Те, що для Онєгіна ніколи, ні при яких обсто-ятельствах неможливий щасливий кінець.

Він – самотній вовк. Дотепер неясно до кінця, чи міг Онєгін примкнути до декабристів. Але в кожному разі – на каторзі, у посиланні, просто у власному селі Онєгін буде самотній і нещасний.

Невипадково він пройшов повз чисту й наївну любов Тетяни: розділена любов – не для нього.

Якщо розглядати пушкінську метафору построчно, виявиться різниця між людиною із уже сформованим характером і переконаннями (Онєгін) і юнаків у процес-рє становлення (Ленский). “Хвиля” – це щось мінливе, текуче, “камінь” – важкі й постійне, “вірші” – легка й піднесене, “проза” – у цьому випадку скептичний і повсякденне, “пломінь” – яскраве, шалене, “лід” – тверде й безжало-стное. Цей “лід” і погубив в остаточному підсумку Ленского.

Так на прикладі доль двох героїв Пушкіна ми бачимо, як люди розумні, образо-ванн і здатні губили один одного через ложно зрозуміле почуття честі й нерозумі-ния знайти застосування своїм силам


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Онєгін і Ленский у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. “Вони зійшлися…”