Письменник широкого діапазону, Олексій Миколайович Толстой залишив глибокий слід у літературі як прозаїк, драматург, публіцист. Його творча доля ще раз переконує в тім, наскільки сприятливе вплив комуністичних ідей на справжнє мистецтво. А. Н. Толстой почав літературну діяльність до Жовтня, але вершини художньої зрілості досяг тільки після революції
Художник “великого, коштовного, веселого таланта”, по визначенню Горького, А. Н. Толстой не тільки писав спеціально для дітей, але неодноразово ділився своїми думками про завдання дитячої
Дитинство письменника пройшло у Самарской губернії, удалині від міста, на хуторі вітчима А. А. Бострома, людини прогресивного. Мати А. Н. Толстого була відомою дитячою письменницею й зуміла прищепити синові любов до літератури. Улюбленими письменниками в сім’ї були Гоголь, Жуковський, А. К. Толстой і особливо Некрасов. “У
Письменник багато разів згадував пізніше про те, що враження дитинства, у якому “фантазія й дійсність мало чим розділялися”, залишили незгладимий слід у його Творчості. Життя в селі, де А. Н. Толстой пробуло до 13 років, і потім у Самарі, куди він приїхав надходити в реальне училище, дала йому багатий матеріал, з одного боку, для спостережень над побутом і вдачами поміщиків, що розоряються, “диваків”, а з іншого боку – наблизила письменника до народу, до природи й виховала почуття любові Кродине.
Літературна діяльність А. Н. Толстого почалася в складній історичній обстановці. Це були роки столипінської реакції, які викликали посилення декадентства в мистецтві. Період юнацького захоплення символізмом був недовгим: індивідуалізм і містика декадентської літератури виявилися ворожі письменникові.
Любов до Батьківщини привела його в стан письменників нової Росії, диктуючи й на чужині добутку, повні туги за Вітчизною, “пам’яті дитинства” (“Сестри”, “Аэлита”, “Дитинство Микити”).
А. Н. Толстой вніс вклад і в розвиток теорії дитячої літератури. Свої думки він узагальнив у доповіді “Книга – дітям”, що був опублікований в 1943 році. “Дитяча книга повинна бути доброю книгою, учити шляхетності й почуттю честі. Книга повинна поглибити в дитині любов до Батьківщини, вона повинна харчувати й розвивати всі наші національні особливості”,- говорив він, звертаючись до дитячих письменників.
Це було в період Великої Вітчизняної війни, і основний пафос міркувань письменника про дитячу літературу полягав у заклику створити для дітей справді патріотичні добутки, які будуть формувати теперішніх громадян. Творчість А. Н. Толстого для дітей відповідає цій вимозі й дотепер робить величезний виховний вплив на юне покоління
А. Н. Толстой гармонічно включає в оповідання елементи побуту, художньо й правдиво малює людські характери. Він показує, що мрійність не заслоняє від Микити реальних проявів життя. Викликають симпатії похмурий тесля Пахом, що майструє Микиті лавочку; розважливий хлопчик – подпасок Ведмедик Коряшонок; славний учитель Аркадій Іванович. Для читання старшим дошкільникам можна вибрати такого глави, як “Сонячний ранок”, “Замети”, “У колодязя”, “Желтухин”. Вихователь може прочитати дітям і окремі епізоди з інших глав, у яких даються образи дітей, опису тварин, птахів і картини російської природи. лилося тримати вухо востро”.
Нев’януча життєвість повести “Дитинство Микити” визначається цим умінням А. Н. Толстого “звернутися до людини, зрозуміти який без розуміння землі й сонця”, без розуміння природи неможливо.
Так А. Н. Толстой брав активну участь у створенні літератури для дітей. Прагнучи розкрити перед дітьми величезне идейно-эстетическое багатство добутків усної народної творчості, А. Н. Толстой підготував збірник російських казок. Він включив у нього 7 чарівних казок і 50 казок про тварин.
Творча обробка народних казок була пов’язана з довгою й кропіткою підготовкою матеріалу, або, як говорив А. Н. Толстой, з “методом реставрації”. Був підготовлений список, відповідно до якого з безлічі існуючих варіантів кожної казки відбиралися кращі. З них брався за основу один, а до “нього додавалися найбільш виразні деталі інших. “Із численних варіантів народної казки вибираю найцікавіший, корінний, і збагачую його з інших варіантів яскравими язиковими зворотами й сюжетними подробицями”, – говорив письменник у передмові до збірника.
Це не було механічним з’єднанням частин казок: відбувався творчий процес збагачення корінного варіанта. А. Н. Толстой не просто становив збірник, а створював його, уживався в поетичну стихію народної творчості, освоював прийоми справді народного мистецтва
Працюючи над казкою “Ріпка”, А. Н. Толстой використав варіанти А. Афанасьєва й Б. Ончукова. Він очистив текст від слів і виражень, незрозумілих дошкільникам, зробив сюжет казки динамичнее й виразніше. У казці “Курочк-ряба” був обраний варіант Афанасьєва із благополучним кінцем, письменник виділив основну думку, скоротив текст, полегшивши його від ускладнюючих подробиць.
Подібна робота була здійснена з казками “Колобок”, “Теремок”, “Вовк і цапенята”, “Ведмідь – липова нога”, “Гусаки-лебеді”, “Хаврошечка”. У казках “Сестриця Аленушка й братик Иванушка”, “Сивка-бурка” А. Н. Толстой переказував основний варіант по-своєму, збагачуючи сюжет казки, що послужила джерелом. Казки “Царівна-жаба”, “Мабуть туди – не знаю куди”, “Іван-царевич і Сірий вовк” являють собою складне сполучення різних варіантів, творчо перероблених письменником
У роботі над казками А. Н. Толстой ставив перед собою два завдання: широке узагальнення казкового матеріалу й збереження народної мови й стилю. У казковій фантастиці А. Н. Толстого чарівне переплітається з реалістичним, побутовим і соціальним. Це один з основних принципів творчої обробки письменником народних казок. Він відчувається й у літературній казці А. Н. Толстого “Золотий ключик, або Пригоди Буратіно”, що з’явилася в пресі в 1936 році
(2 votes, average: 3.00 out of 5)