Олександр Пушкін Євгеній Онєгін

Олександр Пушкін Євгеній Онєгін Перекладач: М. Рильський Джерело: З книги: Максим Рильський. Твори у двадцяти томах.

Том п’ятий. Поетичні переклади. К.:Наукова думка, 1984

Роман у віршах Petri de vanite il avait encore plus de Cette espece d’orgueil qui fait avouer avec La meme indifference les bonnes comme Les mauvaises actions, suite d’un sentiment De superiorite, peut-etre imaginaire. Tire d’une lettre particuliere Не світ хотівши звеселити

У гордості його пустій, Поруку б я хотів явити, Тебе гіднішу, друже мій,

Гіднішу мислей величавих, Душі, де мрія розцвіта, Де в шатах простих, нелукавих Живе поезія свята;

Та що ж –

лиш кілька глав пістрявих Тобі в дарунок я зібрав, Напівсмішних, напівпечальних,

Простонародних, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Хвилин натхнення бистрольотних, Зів’ялих рано літ моїх,

Досвідчень розуму холодних І серця записів гірких. Пройнятий марнолюбством, він, опріч того, Мав особливу гордість, що примушує визнавати З однаковою байдужістю як добрі, так і лихі вчинки,

Внаслідок почуття вищості, може, гаданої. З приватного листа (франц.).- Ред. Глава перша I І жити квапиться, і почувать спішить.

П. Вяземський “Мій дядько чесний без догани, Коли не жартом занеміг, Небожа змусив до пошани І краще

вигадать не міг, Воно й для інших приклад гожий;

Але яка нудота, боже, При хворім день і ніч сидіть, Не покидаючи й на мить!

Яке лукавство двоязике – Напівживого розважать, Йому подушку поправлять, Журливо подавати ліки, Зітхать і думку берегти: “Коли ж візьмуть тебе чорти!”

II Так у пилюці, на поштових Гадав гульвіса молодий, Що з волі Зевса прав спадкових Набрав по всій рідні своїй.

Людмили друзі та Руслана! З героєм нашого романа Без передмов, у цей же час Дозвольте познайомить вас.

Онєгін,- друг мій, я зазначу,- Родивсь на берегах Неви, Де народились, може, й ви,

Чи вславилися, мій читачу. Гуляв і я там в давні дні: Та північ вадила мені1.

III Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив.

Життя Онєгіну сприяло: Madame його гляділа дбало, А там Monsieur узяв до рук,- І всім на втіху ріс малюк. Monsieur l’Abbe, француз убогий, Щоб хлопчик сил не витрачав,

Всього, жартуючи, навчав, В моралі був не дуже строгий, Так-сяк за пустощі корив І в Літній сад гулять водив.

IV Коли ж юнацьких літ бурхливих Прийшла Євгенію пора, Пора надій і мук щасливих,

Француза прогнано з двора. Дістав Онєгін мій свободу, Остригся під останню моду, Як dandy2 той причепуривсь І в колі вищому з’явивсь. Він по-французьки, як годиться,

Міг розмовляти і писать, Мазурку легко танцювать, Умів незмушено вклониться; Тож присуд був йому один: Люб’язний і розумний він.

V Ми всі навчались небагато, Абияк і абичого, Тож вихованням здивувати

В нас можна легко хоч кого. Про юнака судці суворі В загальнім присудили хорі: Учений хлопець, та педант. Він зроду любий мав талант

Про будь-що довго не шукати В розмові гострого слівця, З ученим виглядом знавця

В поважних справах німувати І викликати усміх дам Огнем нежданих епіграм. VI Латинь із моди вийшла нині;

Отож, як правду говорить, Він знав доволі по-латині, Щоб епіграфи розуміть, Поміркувать об Ювеналі,

В кінці листа черкнути vale, З Вергілія процитувать Умів сяк-так рядків із п’ять,

Копатись він не мав охоти У хронології тяжкій, Та завжди в пам’яті своїй

Часів колишніх анекдоти Від Ромула до наших днів Держав для всіх напоготів. – Бувай здоровий (лат.).- Ред.

VII Високої не мавши сили Життя натхненню присвятить, Не міг він, хоч і як ми вчили, Хорей од ямба відрізнить.

Гомера лаяв, Феокріта; Зате читав Адама Сміта І сильний був економіст, Тобто доводити мав хист, На чім держава багатіє, І чим живе, і як вона

Бува без золота міцна, Коли продуктом володіє. На все те батько не зважав І, знай, маєтки заставляв. VIII Всього, що знав іще Євгеній,

У повісті не ознаймиш; Та в чому він був справжній геній, Що знав з усіх наук твердіш, Що вибрав трохи чи не зроду, Як труд, як муку й насолоду,

Чим виповняв він по краї Нудьгу і лінощі свої,- Була наука милування,

Яку прославив ще Назон, За що скінчив, як марний сон, В Молдавії, в краю вигнання, У чужодальній стороні Блискучі та бентежні дні.

IX . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . X Як рано міг він хитрувати, Ховать надію, ревнувать, Зневіру й віру викликати, Здаваться хмурим, умлівать,

Являтись гордим і слухняним, Холодним бути, полум’яним! Як він томливо німував, Як пломенисто промовляв,

Які листи писав недбалі! В одній меті, з одним чуттям, Як забував себе він сам!

Як очі й ніжні, і зухвалі Умів звести і опустить Чи послухняні сльози лить!

XІ Як він умів новим здаватись, Вражать невинність жартома, В готовий розпач удаватись, Годити силами всіма,

Як він належної хвилини Передсуд юності невинний Умом і пристрастю боров, Як чатував він на любов,

Молив і вимагав признання, Як, серця вчувши перший звук, Добитися без довгих мук Умів таємного стрівання,- І, досягнувши милих прав, Уроки в тиші їй давав!

XІІ Як рано міг він хвилювати Серця кокеток записних! Коли ж хотілось покарати

Йому суперників своїх,- Як він отруйно лихословив! Які пастки на них готовив!

Та ви, володарі дружин,- Був з вами другом завжди він: Його любив і муж лукавий, Фобласа давній ученик, І недовірливий старик, І рогоносець величавий, Що шанував, як то і слід,

Себе, жону і свій обід. XІІ. ХІV . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ХV Іще в постелі він, бувало: Йому записочки несуть. Запросини?

Та ще й чимало: На трьох вечірках просять буть, Там буде бал, там іменини. Куди ж гульвіса наш полине? Почне він як?

Дарма питать! Усіх він встигне облітать. Тим часом в ранішнім уборі,

Надівши модний болівар3, Онєгін їде на бульвар І там гуляє на просторі, Аж поки про обідній час

Брегет не нагадає враз. Брегет – кишеньковий годинник з майстерні Французького майстра Брегета. Ці годинники видзвонювали хвилини. ХVI

Вже темно: в сани він сідає. “Агей!” – зачувся крик гучний. Морозним сріблом одливає Широкий комір бобряний. Блискучий любленець химерин,

Жде у Talon4 його Каверін. Ввійшов: і корок геть летить, Вина комети струм кипить, Roast-beef чекає їх сочистий І трюфлі, розкіш юних днів, Французьких гордість кухарів, І страсбурзький пиріг пашистий

Між сиром лімбурзьким живим І ананасом золотим. “Вино комети” – вино збору 1811 року, вельми Врожайного, що люди забобонні пояснювали впливом Комети, дуже яскравої та близької до землі.

XVII Ще спрага келихів жадає Залить гарячий жир котлет, А дзвін брегета сповіщає,

Що вже почавсь новий балет. Театру злий законодавець І перемінливий ласкавець Найчарівливіших актрис,

Почесний за? всідник куліс, Онєгін наш уже в театрі, Де всяк, щоб вільність показать, За entrechat ладен плескать, Свистіти Федрі, Клеопатрі,

Моїну викликать – аби Його почули між юрби. – Стрибок, антраша (франц.).- Ред.

XVIII Чудовий край! Колись там, щирий І незрадливий волі син, Гримів Фонвізін, бог сатири, І запозичливий Княжнін; Там Озеров хвалу народну І сліз данину благородну

З Семеновою поділяв; Там наш Катенін воскрешав Корнеля геній величавий;

Там вивів Шаховський їдкий Своїх комедій жвавий рій, Там і Дідло домігся слави, Там, там, у присмерках куліс,

Минали дні мої колись. XIX О де ви, де, мої богині? Скажіть – ті самі ви в цей час,

Чи іншим довелося нині Змінить, не замінивши, вас? Чи знов почую вас у хорі? Чи славу руській Терпсіхорі

Складу за пломенистий літ? А чи побачу інший світ, Чужі та нецікаві лиця, І, глянувши, сумний поет, Крізь розчарований лорнет,

Як та дрібнота веселиться, Безмовно буду позіхать Та про минуле споминать? XX В театрі повно; ложі сяють;

Партер і крісла, все кипить: В райку і плещуть, і гукають, – І от завіса вже шумить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Олександр Пушкін Євгеній Онєгін