Геніальність Гомера полягає у тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторін античної історії – поет передав усе розмаїття почуттів своїх героїв. Більшість його персонажів – звичайні люди з їхніми болями, радощами, з їхніми земними почуттями. Романтична і пригодницька “Одіссея” позбавлена воєнних битв і жорстоких протистоянь.
Тут більше замаскованих суперечностей та інтриг між богами Олімпу. Іноді навіть здається, що вони граються з Одіссеєм, його командою, його родиною.
І це при тому, що Одіссей –
Розгніваний Посейдон весь час переслідував Одіссея, аж поки він дістався до рідного краю. Афіна, навпаки, співчувала йому. Це вона зустрілася із. сином Одіссея Телемаком і підказала йому, що робити далі.
Про батька вона сказала юнакові, що “він лише забарився на морі широкім, дикі й жорстокі мужі десь на острові” (переклад Б. Тена), мабуть, тримають його силою. Вона й запропонувала Телемакові
Звичайно, усі пригоди Одіссея цікаві, захопливі. Мені запам’яталися гостини гомерівського героя у царя Алкіноя. Там відбувалися спортивні змагання, у яких Одіссей спочатку відмовився брати участь. Відважний мореплавець, на мою думку, спочатку показав себе не з найкращого боку.
Він обідав на бенкеті і увесь час ховав обличчя під мантією, щоб не бачили люди, як він плаче, який він засмучений. До речі, плаче Одіссей неодноразово, що дещо послаблює віру читача у його мужність і героїзм. Мабуть, це розуміє і його покровителька богиня Афіна, бо навіщо їй знадобилося перевтілюватися у царського вісника і закликати народ збиратися на спортивні ігри, щоб побачити “прекрасного, богоподібного Одіссея”. А він, її підопічний, ховався під мантією, проливав сльози і мріяв про те, щоб йому допомогли дістатися додому якомога швидше.
Тож коли розрекламований Афіною “богоподібний” Одіссей вкотре відмовився від спортивних змагань, з нього почав кепкувати син Алкіноя – Евріал. Він гостро зазначив, що, мабуть, чужинець займався торгівлею, намагався заробити якомога більше грошей, а не був справжнім моряком. І тільки тоді ображений Одіссей почав щось робити: жбурляти каміння замість диску, викликав юнаків на боротьбу. І знову без допомоги Афіни не обійшлося, бо вона, перевтілена в суддю, судила на користь Одіссея. Шкода, що такими були витоки олімпійських ігор. А насправді, більш цікавий у цьому епізоді поеми образ Аеда Демодока – співця царства Алкіноя.
Муза Демодока при його народженні наділила злом і добром: очі закрила йому та подарувала солодкий голос. На бенкеті він співав пісні про хороброго Ахілла та мудрого царя Одіссея.
Це лише один епізод у тривалих мандрах Одіссея. У своєму творі Гомер звеличує людський розум, винахідливість та допитливість. І водночас автор засуджує беззаконня, тупу несправедливу силу (кіклоп Поліфем), а також самовпевненість та пихатість (конфлікт Одіссея з Посейдоном). Не позбавлений твір і тонкого гомерівського гумору.