Один з ранніх поетичних збірників А. А. Вознесенська

А. А. Вознесенськ (р. 1933). Один з ранніх поетичних збірників Андрія Андрійовича Вознесенська називалося “Ахиллесово серце” (1966). На його внутрішній обкладинці була зображена кардіограма.

Важко уявити собі кращий образ, щоб зрозуміти поета. Ахиллесово, тобто незахищене, уразливе, легко раниме, серце гостро реагує на жорстокість і несправедливість, образи й образи, відгукується на всі прикрості й болю.

Вознесенський – поет другої половини XX в. Це ясно з його віршів. Москва й Каліфорнія, аеропорт у Нью-Йорку й зірки над Михайлівським,

“Я в Шушенском” і “Коли написав він В’яземському” – така воля переміщення в часі й просторі характерний саме для нашого сучасника.

Час “стресів і страстей” – і в його мові, і в його вірші. Насамперед, Вознесенськ – поет гострої й напруженої думки. Разом з тим професійне знання архітектури й живопису сприяло його інтересу до поетичної форми. Звідси – струнка архітектоніка його віршів, точність епітетів, музикальність звукописи:

Прославлена тінь! Про що кричить надсадно пластинка – як мішень, пробита в “десятку”?

Читати Вознесенська – мистецтво. Просте розгадування

метафор поета не дасть бажаного результату. Треба прийняти як свій його біль за людину, його ненависть до підлості, міщанству, вульгарності, його гнівне застереження про можливості духовної Хіросіми.

Але Вознесенськ не тільки обурюється й ненавидить – він проголошує й затверджує: “Всі прогресси реакційні, якщо валить людина”.

Що ще для нього незвичайно важливо? Росія, улюблена, із цим не жартують Всього болю твої – мене болем простромилися Росія, я – твій капілярний сосудик, Мені боляче, коли – тобі боляче, Росія

Почуття глибокого жалю, бажання допомогти надихнуло поета на створення вірша “З ташкентського репортажу”, написаного як відгук на відомий землетрус 1966 р. Незвичайні образи, за допомогою яких він відтворить цю трагедію, уже не здаються ні дивними, ні парадоксальними. Вознесенський ратує за високі духовні цінності, за людину шляхетного, самовідданого, цільного.

Він – автор поетичних збірників “Трикутна груша” (1962), “Антисвіти” (1964), “Тінь звуку” (1970), “Дубовий аркуш віолончельний” (1975), “Витражних справ майстер” (1976), “Рів” (1987), “Аксіома самопозову” (1990) і ін. Вознесенський – творець жанру видеом, що виник на стику поезії й живопису.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Один з ранніх поетичних збірників А. А. Вознесенська