Обряд поклонів

З ритуалів пізнішого періоду можна вичленити елементи колишніх звичаїв. Першим був обряд поклонів. У сучасній традиції він зводиться до потрійних поклонів батькам, при якому наречені тричі проходять по кругу, цілуючи руки матері та батька, а також хліб, який ті тримають.

У сиву давнину цей обряд був значно складнішим і становив частину язичницької релігії. У центрі було поклоніння короваю, яким скріплювали шлюб: “Хліб – …освячує нове подружжя і служить його фундаментом. Обмін хлібами між родами молодого і молодої – се підстава

договору.

Він уже сам, властиво, рішає справу, все дальше – се церемонія. І тут, в церемоніях, хліб грає першу ролю. Він не проста жертва богам, він свята річ, фетиш чи бог (“святий коровай” як він зветься в піснях), який сам посвячує, стверджує і благословляє нове подружжя”:

Рухай, рухай, короваю із божого раю!

Ми до тебе готовесенькі, як лебеді білесенькі.

Обходячи тричі по колу, наречені спочатку вклонялись ідолові (покуттю, дідухові), печі, потім короваю, предкам роду. Не менш важливого ритуального значення тут, поряд з короваєм, набуває кутній ідол хати та піч (домашній вогонь, духи дому). За сучасними

обрядами при освяченні подружжя скріпляється дві свічки: одна – наре ченої, друга – нареченого, що символізує поєднання молодої пари.

У минулому цей ритуал мав значення поєднання вогнів обох родів. А в обрядових піснях, що виконують на цьому етапі весілля, знов з´являються архетипи дерев:

Похилеє дерево да ялина,

Покірнеє дитяточко да Андрійко;

Отцю і матці у ніженьки поклонився

І дрібними слізоньками да облився.

Похилеє да дерево калина,

Покірнеє дитяточко Марусенька;

Отцю і матці у ніженьки поклонилась,

І дрібними слізоньками да й облилась.

Це в давнину і був обряд вінчання

А схилився явір З верха до коріння,

Звінчався Лавриньо З раня до полудня.

Схилилася вишня З верха до коріння,

Звінчалась Меланя З раня до полудня;

Ще одним важливим ритуалом при скріпленні нового подружжя було покроплення наречених водою: “Вода – сей символ розмноження і парування супроводить всі стадії його, почавши від новорічного, теперішнього йорданського поливання закоханих пар і великоднього обливання та літніх ігрищ коло води і до весільного акту кроплення водою молодих при вступі до нового двору і обрядове умивання або купання після комори (перед вступом в супруже життя), котре сильно виглядає на форму заключування подружжя “у води”. В цей час співалися пісні з мотивами на зразок “Кропи нас, матінко, свяченою водою, Доброю доленькою”.

На окремих територіях цей ритуал заміняється подібним – посипанням наречених зерном, яке у цьому випадку виконує роль води і має те ж символічне значення розмноження.

При виконанні цих ритуалів наречених зв´язують за руки рушником на знак скріплення їх шлюбу, потім заводять за стіл весільної гостини і садять перед короваєм. Під час застілля співаються і обрядові пісні (величання чи вівати для наречених, дружок та дружбів, свашок, старостів, нерідко жартівливого характеру), і ліричні пісні про Кохання, жіночу долю, подружнє життя.

По завершенні весільної гостини відбувались ритуали, які тепер проходять у формі гри, але є видозміненими випробуваннями нареченого (чи він гідний дівчини, яку собі вибрав). У минулому метою цих обрядів було виявити розум і кмітливість, силу та спритність молодого, тому завдання могли бути у формі загадок або у вигляді певних завдань, які він повинен був виконати (їх складність залежала від того, чи рід був згідний віддати обрану ним дівчину). Одним із найпоширеніших випробувань, яке у дещо видозмінених формах дійшло до наших днів, було завдання, щоб наречений впізнав молоду серед багатьох дівчат, одягнених однаково (або із зав´язаними очима її зловив) чи догнав на коні, виявив її з-поміж інших по руці чи нозі, а також знайшов якусь річ нареченої чи її саму.

Донедавна ця традиція широко побутувала в народі: “У неділю, під вечір, молодий мав забирати молоду до себе, але молода непомітно ховалась від нього. Молодий мусив її знайти і за руку привести. Коли це було закохане подружжя, то молода ще за столом тихенько казала молодому, де її шукати, а коли було примусове весілля, то молода так ховалась, що молодий не міг її знайти, і вона сумна виходила сама із свого сховища.

Якщо молодий знаходив молоду – будуть щасливо жити, а якщо не знаходив – буде нещасливе подружжя”. Це відобразилось у обрядових піснях про пошуки нареченої:

А з суботоньки на неділю

Пішла Ганнуся в шальвію:

– Гей, хто ж мене в цій шальвії найде,

То тому достануся.

Далі в цій пісні йдеться про те, що її шукає мати, батько, брат та сестра і нарешті:

Пішов Степаньо – знайшов,

Ганнуся моя люба та мила.

Взяв за ручку та й прийшов:

Ти ж мені досталася!

– Квітко ж моя дрібна, зелена!

Значно рідше трапляються мотиви випробування нареченої, зокрема загадування їй загадок:

– Зажди, пожди, красна панно,

На тім яворі сидить сокіл ясний,

Загадаю тобі відгадоньки:

На тім соколі соболева шуба.

У полі стоїть три криниці,

Над тими криницями сім зір

Над тими криницями сонце обійшло, взійшло.

Над тими криницями місяць освітив,

Що ж мовиш, Марисенька,

Над тими криницями стоїть явір зелений,

Що ж мовиш, молоденька.

І дівчина дає відповідь, що криниці – то її життя, ясний місяць – свекорко, ясне сонце – свекруха, ясний сокіл – діверко, сім зір – сім зовиць. Мотивами пошуків пісні перегукуються з відповідними колядками та щедрівками:

Шукай, миленький, шукай перстеня по зорі, Миленький прийшов, перстеня знайшов по зорі…

Традиції випробувань у час обрання нареченого донесли відгомін Давніх часів і знайшли широке відображення у казковому епосі (зокрема у героїчних казках). Останнім завданням, що стояло перед нареченим, було заплатити викуп за свою обраницю, і це теж відбувалось у формі усталеного ритуалу за визначеним сценарієм.

Головним персонажем при “викупі молодої” (“продажі молодої”) був її брат або близький родич-парубок, який вів торг, тому більшість обрядових пісень, що виконувались на цьому етапі весілля, звернені до нього:

Братчику намісничку!

Твоя сестричка дорогая,

Не продай свою сестричку;

Є ї коса золотая.