Образи жінок – берегинь роду в романі В. Барки “Жовтий князь”

Зі світлими душами і чистими помислами змальовані жінки в романі В. Барки “Жовтий князь”. Це дружина головного героя – Катранник Дарія Олександрівна, його мати Харитина Григорівна та дочка Оленка. Небагатьма словами схарактеризовано бабусю Харитину, але якими яскравими та влучними. “Була їм стара, як великий янгол: тільки ними жила і для них була в неї вся думка і праця”, “була мати – як світло з височини, і втратилося…” Замолоду пізнала горе – залишилася вдовою: чоловіка забрали на німецьку війну, і він не повернувся.

“За всіх думала і втішала кожного”, невсипущою працею додавала достатку в сім’ю, виховувала дітей.

З невісткою жила дружно, була їй за матір, створюючи в домі атмосферу добра і злагоди. Разом берегли звичаї і віру: “їхня хата, ще прадідівська, з сволоками в старовинних знаках, різьблених і свічами палених, була завжди біла. Харитина Григорівна і невістка так порались, так гляділи, щоб зберегти добрий вигляд зокола і всередині”. Хоч і бідні, але одяг охайний, чистий: бабуся “у чорному; просторно і рівно держиться одежа після прасування.

Хустка біла, далеко вперед нависла…” Але головне те,

що Харитина Григорівна серцем і душею сприймала Божі заповіді, жила за ними і хотіла б, щоб цього дотримувалися онуки. Чорне лихоліття, голод вона сприймає як кару Божу, згадуючи, що тепер робиться в селі: пиячать, б’ються, пліткують, насміхаються один з одного. Картає й себе, що за роботою мало приділяє уваги молитві.

Дарія Олександрівна така ж тиха, спокійна, так же намагається не впускати до серця злобу й роздратування. Усю душу віддає сім’ї, дітям. їй хочеться, щоб сини і донька не піддавалися чужому впливові, вміли розрізняти добро і зло. Мати користується давньою, віками вивіреною народною педагогікою, яка підказує, коли дитину полаяти, а коли й похвалити: “В неї [матері] сумнів: чи не розлінується доня ще раз і дужче, ніж попереду, коли похвалити? Хай старається без нагороди. Але – чи гаразд отак проминути доньчин знак?

То ж від пошани до мами”. Діти глибоко шанують старших, бояться завдати їм прикрощів, переймаються їхніми турботами, намагаються допомогти. Оленка ще маленька, але переживає свою невдачу в навчанні, старається виправитися, щоб принести радість матері. “Потім старалося і принесло найкращі оцінки. Раділо за маму, якій неодмінно треба бачити гарні знаки в зошиті. Видно, так і не тямило до кінця, чому – треба”.

Стійко, без скарг, переносить дівчинка голод, щоб не засмучувати батьків. І згасає безневинна душа страшним докором несправедливій, жорстокій системі… Дарія Олександрівна продовжує боротися за життя сина, тепер уже єдиного. Ще й раніше вона, собі майже нічого не залишаючи, якимсь чудом тримаючись, старалася нагодувати дітей.

Коли ж вирушила на розшуки Андрійка, не витримала, впала і померла від надмірного виснаження, тримаючи в руках дорогу для неї річ – доньчин зошит. І в цей момент вона була прекрасна, мучениця і праведниця. “Риси обличчя, блідого, мов хліб, що лежав на темному рукаві, такі строгі і гарні, при всій жахливій худорлявості, мов вирізьблені в світлому камені”. Невимовний жаль огортає нас, коли ми читаємо про те, скільки світлих і добрих душ загублено. Така трагедія не повинна повторитися.

Роман В. Барки є пересторогою поколінню, яке вчилося по підчищеній, відкори-гованій історії та літературі і не знає гіркої правди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Образи жінок – берегинь роду в романі В. Барки “Жовтий князь”