“Образи у творах Євгена Маланюка”

Найбільшою проблемою для України є її діти. Тому наступним важливим мотивом для Євгена Маланюка стає мотив кволої нації, нації, не здатної стати ланкою, що з’єднувала б Бога і Україну. Цей мотив проходить через велику кількість віршів.

Так само, як рідко зустрічаємо у творах поета слово “Україна”, так же рідко зустрічаємо “українець”. Десь мудрим сном в архівах спали книги, Ми ж з них хіба палили цигарки Парусини, а напівпеченіги – Наш навіть сміх був хмурий і гіркий (“Псалми степу”) Звідціль черкаська твоя малость І рабська кров твоя звідціль.

І діти мов дурні курчата, І сліз – пісні, й бандури – біль. (“Діва-обида”) Обабіч шляху із Варяг у Греки Ще й досі живуть ні варяги, ні греки, А так собі, еманація, гра – Дрижить протоплазмою без ядра. (“Історіософічне”) Але не слід забувати, що Маланюк – “трагічний оптиміст”.

Плачучи над трагедією свого народу, він вірить у свій народ: Ти не загинеш, мій народе. Поет вірить і у прихід нової людини: Бачу їх – високих і русявих, Зовсім інших, не таких, як ми – Пристрасників висоти і слави,

Ненависників тюрми і тьми. (“Ода до прийдешнього”) Нова особистість повинна стати провідником. Це людина “варязької сталі”, що здатна дати Україні “візантійську мідь”. У своїх поезіях Маланюк звертається до багатьох сильних постатей, яким притаманні риси справжніх провідників (Карл ХІІ, Наполеон, король Данило, гетьман Мазепа, Симон Петлюра). Поета хвилює:

Як обернуть рабів в буйтури? Залізо із землі зачать? (З “Варягів”) І часто він схиляється до того, що ланкою між Богом і Україною, поки не має провідника і мужньої нації, може стати поет. Своє життєве і політичне кредо Євген Маланюк втілив у збірці “Стилет і стилос”.

В цій збірці автор вирішує для себе питання, що є вагомішим – зброя чи перо. Поет – вчорашній воїн – міняє меч на перо, але в його руках стилос перетворюється на стилет. Так вийшовши з глухого степу, З зітхань страждальної землі,

Вирізьблюю німий життєпис На дикім камені століть. (“Біографія”)


“Образи у творах Євгена Маланюка”