Образ жінки-матері у творах Тараса Шевченка Три тяжкие доли имела судьба… И первая доля – с рабом повенчаться; Вторая – быть матерью сына раба
И третья – до гроба рабу покоряться. И все эти тяжкие доли легли На женщину русской земли. / М. О. Некрасов / Перша половина ХІХ століття. Росія – під чоботом самодержав ства, у ярмі кріпаччини стогнуть люди.
Кріпака можна продати, поміняти на собаку, до смерті засікти різками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбільш трагічна доля жінки-селянки, особливо – матері-кріпачки.
Ще молодую у могилу Нужда та праця положила… А сестри… Сестри, горе вам,
Мої голубки молодії. Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли, чужії,
У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете. (“Якби ви знали, паничі…”)
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спіткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жінок. І доля матері-страдниці стає одною з провідних тем його творчості (мабуть, другою після теми боротьби). Страждає героїня вірша “Сон”, яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду “у холодку під
Йому боляче бачити, що: …А онде під тином Опухла дитина голодная мре, А мати пшеницю на панщині жне… (“Сон”)
Мати Лілеї “… все журилась… і плакала” …та нашого злого пана кляла-проклинала. Та й умерла”. (“Лілея”) Мати Марини днями і ночами просиджує перед вікнами поміщиць кого будинку, не в змозі визволити доньку з пазурів ласого пана (“Марина”).
Кров’ю обливається серце матері Алкіда (“Неофіти”), коли вона бачить, як дикі звіри розривають на арені Колізею її сина, її дитину. Трохи м’якшою була доля з Ганною (“Наймичка”), але і їй нелегко жити поряд із сином, не признаючись, що вона його мати. Причини цього горя трохи різні.
Переважно вони соціальні. Від панської необмеженої влади і сваволі страждають героїні однойменних вірша і поеми “Сон”, всевладний пан занапастив матір Лілеї, біжить у поле за донькою, яка збожеволіла, знечещена паном, і гине разом з нею мати Марини. Часом причини страждань жінки-матері релігійно-соціально-психо логічні. Алкід (“Неофіти”) приймає нову релігію, яка несе справедливість, – християнство, перших християн переслідують – і він гине.
Але релігійна тема звучить тут ширше: мати розуміє, що син бореться за правду і справедливість, тому страждає, але не дорікає йому. Якого ж порятунку шукають героїні творів Шевченка? Де його шукають? Частіше всього вони – покірні жертви, що мовчки сраждають і гинуть.
Покірно йде мати Івася (“Сон”), “щоб дожать до ланового ще копу”, все, на що вона здатна – це мрія-сон про волю. Проклинаючи (але не більш) пана вмирає мати Лілеї. Лише благає пожаліти її дочку мати Марини.
Не протестує і Ганна (“Наймичка”), але вона шукає порятунку в людській доброті, підкинувши дитину заможним літнім селянам. І не помиляється. Адже це прості люди з серцем і душею, що вміють любити і співчувати. Свідоміший протест матері Алкіда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово – слово правди людям і проклинає тирана. Отже, показавши страждання безправної, хоч і прекрасної (“нічого кращого немає, як тая мати молодая”) жінки-матері, поет ніби кличе: “Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гірко людина, мати, від якої – все найпрекрасніше на землі! Порвімо кайдани!” І тоді:
Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі.