Життя Самсона Вырина нічим не відрізнялася від життя таких же, як і він, станційних доглядачів, які, щоб мати саме необхідне для змісту своєї сім’ї, готові були мовчачи вислухувати й так само мовчачи зносити нескінченні образи й докори у свою адресу. Правда, сім’я в Самсона Вырина була невеликою: він так красуня дочка. Дружина Самсона вмерла.
Заради Дуни (так кликали дочку) і жив Самсон. У чотирнадцять років Дуня була теперішньою помічницею батькові: у будинку прибрати, приготувати обід, прислужити проїзному, – на всі вона була майстриня,
У перше наше знайомство із Самсоном Выриным він виглядав “свіжим і бадьорим”. Незважаючи на нелегку роботу й найчастіше грубе й несправедливе звертання з ним проїжджаючих – неозлобленого й товариського.
Однак як може змінити людини горі! Усього через кілька років автор, зустрівшись із Самсоном, бачить перед собою старця, недоглянутого, схильного до пияцтва, тускло прозябающего в занедбаному, неприбраному своєму житлі. Його Дуня,
Причому не з батьківського благословення, як це прийнято в чесних людей, а тайкома. Самсонові було страшно подумати, що його миле дитя, його Дуня, що він як міг оберігав від усяких небезпек, так надійшла з ним і, головне, із собою – стала не дружиною, а коханкою. Пушкіна співчуває своєму героєві й ставиться до нього з повагою: честь для Самсона вище всього, вище багатства й грошей. Не один раз доля била цієї людини, але ніщо не змусило його так опуститися, так перестати любити життя, як учинок гаряче улюбленої дочки.
Матеріальна бідність для Самсона ніщо в порівнянні зі спустошеністю душі.
На стіні в будинку Самсона Вырина висіли картинки із зображенням історії блудного сина. Дочка доглядача повторила вчинок героя біблійної легенди. І, швидше за все, як і батько блудного сина, зображеного на картинках, станційний доглядач чекав свою дочку, готовий до прощення. Але Дуня не верталася.
А батько не знаходив собі місця від розпачу, знаючи, чим найчастіше закінчуються подібні історії: “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі так оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулицю, разом з голотою кабацкою. Як подумаєш порию, що й Дуня, може бути, відразу пропадає, так поневоле згрішиш так побажаєш їй могили…”
Нічим гарним не закінчилася й спроба станційного доглядача повернути дочка додому. Після цього, запивши від розпачу й горя ще більше, Самсон Вырин умер.
В образі цієї людини Пушкін показав безрадісними, наповненими лихами й приниженнями життя простих людей, самовідданих трудівників, який норовить скривдити кожний перехожий і проїзний. Але ж найчастіше такі прості люди, як станційний доглядач Самсон Вырин, – приклад чесності й високих моральних підвалин.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)