За жанровими ознаками “Перехрнсні стежки” Івана Франка – новітній суспільно-психологічний роман. У ньому поєднувалися традиції ідеологічного роману й повісті, що складалися в українській літературі у творчості І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, з елементами психологічного роману в дусі Достоєвського.
Історія взаємин головного героя “Перехресних стежок” – “русина”, “мужичого” адвоката, радикального діяча Євгенія Рафаловича з його колишньою коханою, з селянами й польською адміністрацією становить зовнішній
Досить широкий суспільно-психологічний контекст розгортається на основі свідомих і несвідомих сумнівів і страхів головного героя, а також тих соціальних контрастів, до яких він причетний.
Звертає на себе увагу багатоаспектність і символіка епічної структури роману. Вона набуває майже поліфонічного звучання завдяки переплетенню різних сюжетних ліній і кількох життєвих історій. Важливу роль тут відіграють психологічні передчуття героя, його пам’ять, спогади, сни. Франко
Власне, підсвідомі чинники й визначають значною мірою колізії характеру головного героя.
Роздуми Рафаловича про власну долю й долю народу набувають не абстрактно-раціоналістичного, а візіонерського характеру: “От сей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому, – чи ж се не символ усього нашого народу?
Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов от сей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним діянням”.
Ось таких селян, що заблукали на рівній дорозі, на думку письменника, і повинен направляти на шлях істинний інтелігент Рафалович. Заради таких селян він жертвує особистим щастям, обравши сенсом життя – служіння народу.