З ім’ям Блока у нашому світогляді, зв’язаний, насамперед, образ романтичного поета, що оспівує у своїх віршах ідеальну кохану, втілення доконаної жіночності і краси. Поява цього мотиву (скоріше, навіть лейтмотиву ранньої творчості автора) пов’язана з естетикою символізму і з філософією та поезією В. Соловйова. Навчання останнього про Світову Душу або Вічну Жіночність, покликану обновити і відродити світ, пройшло крізь призму поетичного таланта Блока. При цьому “Вірші про Прекрасну Даму” багато в чому автобіографічні, наскільки
Блок втілив у них любовно-ліричні переживання своєї юності. Кохана дівчина стає у його віршах Святою, Пречистою Дівою, символом жіночності і краси. Весь цикл віршів про Прекрасну Даму пронизаний пафосом цнотливої любові до жінки, лицарського служіння їй і преклоніння перед нею як перед уособленням ідеалу духовної краси, символом усього піднесено-прекрасного.
Героїня поезії Блока бачиться героєві не як земна жінка, а як божество. У неї кілька імен: Прекрасна Дама, Вічно Юна, Свята Діва, Володарка Всесвіту. Вона – небесна, таємнича, недоступна, усунута від
Вона недоступна героєві, тому що він – тільки людина, земна, грішна, смертна. Ліричний герой циклу, двійник поета –
Часом слуга, порою милий, І вічно – раб. Лицар, уклінний чернець, раб – він здійснює своє служіння прекрасній цариці, Пречистій Діві: Входжу я в темні храми,
Роблю бідний обряд, Там чекаю я Прекрасну Даму У мерехтінні червоних лампад.
У всьому героєві чудиться її присутність – у бездонній лазурі неба, у весняному вітрі, у пісні скрипки. При цьому героїня майже безтілесна, її образ не припускає нічого конкретного, “відчутного”, адже все земне їй чужо:
От особа виникає з мережив, Виникає з мережив особа! От пливуть її хуртовинні трелі, Зірки світлі шлейфом тягнучи!
“Мені не чутні ні подихи, ні мовлення”, – говорить герой. Для опису об’єкта свого поклоніння автор використовує епітети типу “променистий”, “таємничий”, “несказанний”, “осяяний”, “втішний”. Але у деяких віршах про Прекрасну Даму її образ приймає більш конкретні, земні риси, позбавлені нальоту містики:
Встану я у ранок мрячний, Сонце вдарить в обличчя. Чи ти, подруга бажана,
Сходиш до мене на ганок?
Перед нами вже не відвернений образ, а земна жінка. У віршах, що пішли слідом за циклом про Прекрасну Даму, можна простежити подальший розвиток її образа. Героїня циклу так і залишилася небожітельніцею, що не зглянулася до героя і його кохання.
У більш пізніх віршах виникає фігура нової героїні, що також по-своєму втілювала ідеал краси і світла. Небесний ангел, Зоряна Діва зненацька падає на землю:
Зіркою кривавої ти текла, Я вимірював твій шлях у сумі, Коли ти падати почала. Метафізичне падіння Діви тривожить і засмучує героя, але потім він розуміє, знайшовши свою кохану на неосвяченій землі, у “неосвітлених воротах”, що
І цей погляд не менше світлий, Чим був у мрячних висотах.
Спустившись із “небес”, героїня не втратила своєї краси, принадності, зачарування. Так народжується на світло Незнайомка – ангел, що зійшов на землю, “геній чистої краси”, говорячи словами О. С. Пушкіна. У вірші “Шлейф, заляпаний зірками” героїня рівняється з кометою, що падає вниз, що з’єднує цим своїм падінням небо і землю:
Шлейф, заляпаний зірками, Синій, синій, синій погляд. Меж землею і небесами
Вихром підняте багаття. Так образ містичної “Вічної Жіночності” переміняється у поетичному світі Блока романтичним образом живучої на землі Незнайомки. І тоді виникає інший конфлікт:
Серед цієї вульгарності таємничої, Скажи, що робити мені з тобою – Недосяжною і єдиною, Як вечір димно-голубий? Героїня приречена на перебування у світі вульгарності і бруду. Як можливе співіснування прекрасного і потворного, піднесеного і повсякденного?
На це питання Блок намагається дати відповідь у своєму вірші “Незнайомка”. Він побудований на протиставленні двох світів. У першій частині поет дає картину виродливої повсякденної реальності (духота вулиць, нудьга, пил, плач, вереск). Щоденність, звичність що відбувається, підкреслюються кількаразовим вживанням сполучення “і щовечора”. І в той же час –
!у годину призначену, (Але це тільки сниться мені?) Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні. Образ Незнайомки не можна тлумачити однозначно.
Чи то тільки бачення, що примарилося сидячому за склянкою вина героєві? Чи то реальна жінка, наділена атрибутами романтичної коханої – знову ж, не без впливу алкоголю? Спадкоємець романтизму, Блок не уникає двозначності та іронії.
Безсумнівним представляється одне: мрія і дійсність несумісні, у світі побуту немає місця ідеалу. Останні рядки виглядають саркастичним висновком:
Ти право, п’яне чудовисько! Я знаю: істина в вині. Але – як знати? може бути, це – вино поезій? Романтичний за своїм характером образ Прекрасної Дами надає трагічне звучання блоківським добуткам. Ідеальна кохана далека, недоступна, безжиттєва вона лише символ. Згодом її образ наповнюється життєвим змістом: поет шукає свою героїню у цьому світі.
Але зустріч не може принести йому ні радості, ні заспокоєння, тому що неможливість існування її на землі очевидна. Так розвивається і знаходить свій кінець у поезії Блока образ Прекрасної Дами – Вічної Жіночності бажаної подруги – занепалого ангела – Незнайомки
(2 votes, average: 5.00 out of 5)