Образ Понтія Пілата в романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”

Роман “Майстер і Маргарита” – головний добуток М. Булгакова, улюблене дитя його фантазії, його письменницький подвиг. Число жанрових визначень булгаковско-го роману велико: сатирико^-філософський, фантастический, філософський роман, роман-містерія, роман^-притча, лірико-сатирико-філософський роман… З появлениїм диявола в романі починає звучати одна з головних філософських тем – тема волі людини і його особистої відповідальності за моральний вибір, що він звершает, визнаючи або заперечуючи існування Бога. Ідейний центр роману

– “євангельські” глави, у доторих з’являються два образи – бродячого філософа Иешуа й римського прокуратора Понтія Пілата.

Понтій Пілат – п’ятий прокуратор Іудеї – людин державний, що є уособленням влади. Він змушений перебувати в Ерлашаиме, що ненавидит через свої обов’язки. Пілат жорстока людина, його називають “люте чудовиська”, і він цим хвастається; він уважає, що миром керує закон сили Він був віншому, знає ціну небезпеки й тому вважає, що побеждает тільки сильний, такий, котрий не знає страху, сумнівів, жалості.

Понтій Пілат живе по своїм задонам: він знає, що мир розділений

на пануючим і подчиняющихся їм, що формула “раб підкоряється панові” непорушна, що всесильно римського імператора, а в Ерлашаиме він – намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. Пілат уважає, що переможець завжди самотній, у нього не може бути друзів, а тільки вороги й заздрісники. Таким зробила його влада Її закон диктує риси того, хто може мати влада.

Рівних Пілатові ні, як немає й людини, з яким він би хотів поспілкуватися. Тільки собака, що він любіт.

Але зустрівшись із Иешуа, Пілат зрозумів, що це тот людина, з яким він хотів би спілкуватися вічно. Га-Алецри не боїться заперечувати прокураторові й робить це так мистецьки, що Понтій Пілат приходить на якийсь час у замішання. Більше того, цей “бурлака” сміє передлагать: “Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше, що ти робиш враження розумної людини”.

Га-ноцри вважає, що “злих людей немає на світі”, є люди “нещасливі”; він гранично відвертий, адже “правду говорить легко й приємно”. Арештант здався цікавий прокураторові.

У невинності Иешуа прокуратор переконався відразу. У римського прокуратора немає бажання губити життя бродячего філософа, він намагається схилити Иешуа до когопромиссу, а коли це не вдається, умовити первосвященника Кайфу помилувати Га-Ноцри з нагоди наступления свята Великодня. Ми бачимо, що Понтій Пілат проявляє до Иешуа й людська співучасть, і жалість, і жаль. Але разом з тим і страх.

Саме страх, породжений залежністю від держави, необходимостью випливати його інтересам, а не істині, і визначає в остаточному підсумку вибір Понтія Пілата В умовах будь-якого тоталітарного режиму, будь те рабовладельческий Рим або сталінська диктатура, навіть найдужча людина може вижити, превстигнути, лише керуючись найближчою державною користю, а не своїми моральними орієнтирами.

Синедріон вирішує стратити Иешуа. Зачеплено закон про образу кесаря, у наявності бунт, а бунт потрібно втихомирити. І Понтій Пілат кричить, щоб чули все: “Злочинець!

Злочинець! Злочинець!”. Иешуа страчений.

Чому ж мучається Понтій Пілат? Чому йому сниться сон, начебто він не послав на страту бродячего філософа й цілителя, начебто вони йдуть разом по місячній доріжці й мирно розмовляють? І він, “жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся в сні…

“. Понтій Пілат для Булгакова, на відміну від устано традиції, щовилася в історії християнства, – не просто боягуз і відступник. Його образ драматичний: він і обвинувач, і жертва. Відступившись від Иешуа, він губить і себе, свою душу.

От чому, загнаний у кут необхідністю предати смерті бродячого філософа, він про себе вимовляє: “Загинув!”, потім: “Загинули!

“. Він гине разом з Иешуа, гине як вільна особистість. Таким чином, уставши перед вибором: посада або порятунок душі, страх перед Цезарем або мужність ізвершити вчинок, він вибирає крісло, життєві блага й відданість тому, що ненавидить.

Діючи від імені Тиберия, що персоніфікує собою держава, Понтій Пілат випробовує до імператора почуття бридливості, відрази.

Прокуратор розуміє, що могутність його виявилося мнимим. Він боягуз, він вірний пес кесаря й усього лише пішак у руках. Читаючи Булгакова, ми робимо для себе висновок: людина не вільна розпоряджатися власним народження й смертью.

Але він повинен розпоряджатися своїм життям.

Чолостоліття, по Булгакову, відповідальний за власний вибір життєвих шляхів, ведучих або до істини й волі, або до рабства, зрадництву й нелюдськості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)


Образ Понтія Пілата в романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”