Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд – все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка.
Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. “А що воно таке?” – питає він Мавку про ті скарби.
Драматизм
Звертаючись до коханої, він говорить: “Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!” З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: “Ах, дай спокій! Не маю часу… Мати все гризуть за тебе!..” – відповідає
Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо “іншого вона б не покохала”. Мавка тільки сумує, що Лукаш “не може своїм життям до себе дорівнятись”.
За зраду Лукаш тяжко карається – Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого – і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно.
Він не може повернути втраченої коханої.
Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин.
Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.