Образ ліричного героя Максима Рильського

Ліричною сповіддю молодої душі стала збірка молодого поета “Під осінніми зорями”. Провідними мотивами в цих віршах стає щирість, закоханість у життя, надія молодості на добро і щастя: Глибшає далеч. Річка синіє.

Річка синіє, зітхає, сміється… Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато – серце порветься! Багато віршів із збірки стали шедеврами пейзажно-психологічної лірики. Серед них – “На білу гречку впали роси”, “Молюсь і вірю”, “Весною ми їздили в поле…” та ін.

Пізніше поезія Рильського позначається

борінням світлих і темних барв. Його герой, то радіє життю, вирваному з неласкавої дійсності (“Грім одгримів…”, “На вулицях вода синіє…” та ін.), то відчуває тривогу, викликану великим історичним поворотом (“Ми одпливали в каламутну даль…”), має тужливі передчуття (“Як тепла свічка, вечір догора…”). Для героя Рильського не стоїть у цей час питання: “Любить чи не любити те, що навколо нас, що в нас самих росте, що творить пас, що творимо самі ми”.

Його герой – інтелігент з інтенсивним внутрішнім життям, з доброзичливим характером, який прагне до гармонії з навколишнім світом. Разом

з тим він не схильний замовчувати диссонанси реального життя, у тому числі й душевні негаразди (“Умерли всі…”, “Ти зацілована, запльована…”, “Як тінь, як пес, холодна самота…”). На фоні природи відбувається більшість переживань ліричного героя Рильського.

Зміни пір року – значні для нього події: тут і сповнена надій весна (“Гнуться клени…”) і пишне літо (“Як соковито й повно…”), й дорідна осінь з “її прозорістю думок” (“Запахла осінь…”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ ліричного героя Максима Рильського