Образ Іллі Ілліча Обломова й Андрія Івановича Штольца

А. Гончарів працював над романом “Обломів” протягом десяти років. У цьому романі автор виразив свої переконання й надії, відобразив ті проблеми, які хвилювали його, розкрив причини цих проблем. Тому образ Іллі Ілліча Обломова й Андрія Івановича Штольца придбали типові риси, а слово “Обломовщина” стало загальним. Щоб зрозуміти характер людини, його вчинки, треба звернутися до його джерел, і дитинству, юності, вихованню, оточенню, до отриманого утворення

В Илюше зосередилася сила всіх поколінь його предків, у ньому були задатки

людини нового часу, здатного на плідну діяльність. Але всі прагнення самостійно пізнавати мир перетиналися нянькою, що не спускала з його око. Він ріс уважною й допитливою дитиною, все насичує його м’який розум живими прикладами й несвідомо креслить програму свого життя по життю, його що оточувала. “Головна турбота” у житті – гарна їжа, а потім міцний сон. Цьому правилу він буде випливати все своє життя

У таких умовах зложилася апатична, ледача, важка на підйом натура Іллі Ілліча. Він був оточений надмірними турботами батьків, няньок, слуг. В утворенні вони бачили тільки шлях для просування чинів, нагород

і інших відмінностей, вигідних для майбутнього.

Це все пагубно позначилося на Ілля: він не звик до систематичних занять, ніколи не хотів довідатися більше, ніж задавав учитель. Обломів боявся труднощів, йому була лінь прикласти навіть найменше зусилля до рішення насущних проблем. Він утішав себе словами “либонь”, “може бути”, “як-небудь”.

Він готовий був перекласти справу на кого завгодно, не піклуючись про результат цієї справи й про порядність людини, якому його доручив. Він не допускав навіть думки про можливість обману, у нього були відсутні елементарна обачність і практичність. Цим користувалися хитрі й спритні люди. Зустріч із Ольгою змінила Обломова, але все-таки не настільки, щоб відмовитися від свого спокійного й розміряного життя.

Зрештою він неї втрачає й міщанське болото засмоктує його вже назавжди.

Зрештою він неї втрачає й міщанське болото засмоктує його вже назавжди. Ні Штольц, ні Ольга не в силах змінити його натуру, зіпсовану з дитинства. Він остаточно віддаляється від усього миру, не зустрічається ні з ким, забуває друзів і знайомих. У нього незмога протистояти труднощам життя, він пливе за течією.

Один раз він занедужав і його відвідав доктор. Після огляду він сказав йому, що від лежання й жирної їжі його року через два-три вистачить удар, радить їхати за кордон лікуватися й струснутися. Обломів у жаху, він замислюється про своїх “нещастях”, потім засипає і йому сниться сон, у якому проходять всі етапи його життєвого шляху. Спочатку Іллі Іллічу сниться пора, коли йому всього сім років.

Він прокидається у своїй постельці. Нянька одягає його, веде кчаю.

Весь “штат і звитий” будинку Обломових відразу підхоплюють його, починають обсипати пещеннями й похвалами. Після цього починалася годівля його булочками, сухариками й сливочками. Потім мати, приголубивши його ще, “відпускала гуляти в сад, по дворі, на луг, зі строгим підтвердженням няньці не залишати дитину одного, не допускати до коней, до собак, до козла, не йти далеко від будинку, а головне, не пускати його в яр, як найстрашніше місце у відділку, пользовавшееся дурною репутацією”. День в Обломовке проходить безглуздо, у дріб’язкових турботах і розмовах.

Наступна пора, що сниться Обломову, – він небагато постарше, і нянька розповідає йому Казки. “Дорослий Ілля Ілліч хоча після й довідається, що немає медяних і молочних рік, немає добрих чарівниць, хоча й жартує він з посмішкою над сказаннями няньки, але посмішка ця нещира, вона супроводжується таємним подихом: казка в нього змішалася з життям, і він безсило сумує часом, навіщо казка не життя, а життя не казка…

Його все тягне в ту сторону, де тільки й знають, що гуляють, де немає турбот і сумів; у нього назавжди залишається розташування полежати на печі, походити в готовому, незаробленому платті й поїсти на рахунок доброї чарівниці.” Життя в Обломовке млява, украй консервативна. Илюшу плекають, “як екзотична квітка в теплиці”. “Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи”.Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи”. Батьки “мріяли про шитий мундир для нього, уявляли його радником у палаті, а мати навіть і губернатором; але всього цього хотілося б їм досягти як-небудь по дешевше, з різними хитростями обійти тайкома розкидані по шляху освіти й частин камені й перешкоди, не трудячись перескакувати через них, тобто, наприклад, учитися злегка, не до виснаження душі й тіла, не до втрати благословенної, у дитинстві придбаної повноти, а так, щоб тільки дотримати запропонованої форми й добути як-небудь атестат, у якому б сказано було, що Илюша пройшов всі науки й мистецтва”.

Вище своїх петербурзьких знайомих (Волкова, Пенкина, Судьбинского). Ілля Ілліч по характері чесний, добрий, лагідний. Його друг з дитячого років, Андрій Штольц, говорить про головного героя: “Це – кришталева, прозора душа”. Але ці риси характеру доповнюються такими якостями, як безмовність і лінь. Життя Обломова позбавлене прагнень до змін, перетворенням, найбільше на світі він цінує спокій, не маючи сил і бажання боротися, якщо можна жити й так.

Як тільки доля ставить перед ним проблему вибору, що виникає рано або пізно перед будь-якою людиною, Обломів пасує перед життєвими проблемами й труднощами. Гончарів, безумовно, засуджує лінь, острах руху й життя, нездатність до практичної діяльності, підміну життя розпливчастою мрійністю

Він навіть сам хотів назвати роман “Обломовщиною”. (“Одне слово, – думав Ілля Ілліч, – а яке… отрутне”). Автор бачить і причини, що породили це явище – умови російського помісного життя дозволяли поміщикові не піклуватися про “хліб насущному” (через кілька років поміщик з некрасовской поеми “Кому на Русі жити добре” скаже про цьому так: “Солов’я шляхетні в нас праці не вчаться”). Але роман і його образи не так однозначні.

Засуджуючи Обломова, Гончарів все-таки ніяк не може погодитися з думкою, що шлях Андрія Штольца, що перетворилося в машину “з мускулів і костей”, краще й більше підходить для Росії. В одній з розмов Ілля Ілліч запитує друга: “Де ж отут людина? Де його цілість?

Куди він зник, як розмінявся на всякий дріб’язок?” Як отут не погодитися зі словами Добролюбова, сказаними про цього автора:”Обломів не тупа, апатична натура, без прагнень і почуттів, а людина, теж чогось шукаючий у своєму житті, про щось думаючий. В одній з розмов Ілля Ілліч запитує друга: “Де ж отут людина? Де його цілість? Куди він зник, як розмінявся на всякий дріб’язок?” Як отут не погодитися зі словами Добролюбова, сказаними про цього автора:

“Обломів не тупа, апатична натура, без прагнень і почуттів, а людина, теж чогось шукаючий у своєму житті, про щось думаючий. Але смутна звичка одержувати задоволення своїх бажань не від власних зусиль, а від інших,- розвила в ньому апатичну нерухомість і повалила його жалюгідний стан морального рабства”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Образ Іллі Ілліча Обломова й Андрія Івановича Штольца