Розкольників і Соня Мармеладова. У 1860 р. Добролюбов у статті “Риси для характеристики російського простолюду” писав про двох розрядах натур – “одні з переважанням егоїзму, який прагне накласти свій вплив на інших, а інші з надлишком відданості, що спонукало відрікатися від своїх інтересів на користь інших”. Критик надзвичайно проникливо намітив протиставлення, яке стало основним у композиції “Злочину і покарання”. Мова йде про Раскольникова і Соні Мармеладової, але не тільки про них.
Те, що Добролюбов назвав “надлишків
В кожній людині, вважає письменник, одночасно таїться і жертва, і кат. Таким його зробила сама природа. Але якщо виникає найважливіша моральна проблема вибору, то, на глибоке
Вона керується твердими і певними етичними принципами, живе за законами серця, не змінюючи своєї людській натурі. Правда, вона теж скоїла злочин, але над Собою і вчинила так не в силу логічних розрахунків, а по любові, принісши себе в жертву рідним людям. У романі Чернишевського “Що робити?” Згадується про один епізод з життя Кірсанова: в студентські роки він допоміг колись Насті Крюкової піднятися з “дна життя”, пробудив у неї почуття людської гідності. У Достоєвського сюжет “перевернутий”: не розумний і освічений студент Раскольников вчить майже неосвічених Соню, а вона, “блудниця”, звертає його на шлях покаяння. І не випадково з Євангелія Соня читає Раскольникова легенду про воскресіння Лазаря.
Це знак, символ можливого відродження самого Раскольникова, який дійсно знаходить в собі для% того необхідні моральні сили.
Проте суть ідеологічних суперечок в “Злочині і карі” далека від однозначних рішень. Достоєвський залучає читача в найгострішу полеміку з корінних питань світоглядного характеру. Так, наприклад, йде справа з проблемою бунту і смиренності. У принципі відповідь, здавалося б, є очевидним: бунт Раскольникова засуджений, звеличується християнське смирення Соні. І все ж для письменника далеко не всі у бунті Раскольникова видається помилкою, та й весь роман не може розглядатися лише як апологія смиренності. З цієї точки зору важлива оюжетная лінія, пов’язана з Катериною Іванівною, особливо епізоди, коли вона, у свою чергу, піднімається до прямого бунту, висловлюючи гірке сумнів в небесній справедливості.
Відмовляючись від передсмертної сповіді, Катерина Іванівна кричить: “На мені немає гріхів! .. Бог і без того повинен пробачити… Сам знає, як я страждала! .. А не простить, так і не треба! .. “Це бунт, якому письменник нічого протиставити не може. Аналогічна колізія виникне і в останньому романі Достоєвського “Брати Карамазови”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)