Образ головного героя Шукова в романі “Один день Івана Денисовича”

А. И. Солженицин письменник, публіцист, суспільний діяч. Основною темою його Творчості є викриття тоталітарної системи, доказ неможливості існування в ній людини. У таких умовах, по А. И. Солженицину, найбільше яскраво проявляється російський національний характер. Народ зберігає силу духу й моральні ідеали в цьому його велич

А. Солженицин лауреат Нобелівської премії по літературі за 1970 рік. Він написав багато оповідань, мініатюр, кілька романів і п’єс, сотні публіцистичних статей. Його ім’я мимоволі зв’язується у свідомості багатьох

читачів із самим вражаючим його героєм, рязанським селянином, що був солдатом, табірним роботягою з номером Щ 854 – Іваном Денисовичем Шуковим з повісті Один день Івана Денисовича.

Це не тільки опис одного дня нашої історії, але й оповідання про опір людського духу насильству. Більша частина персонажів справжні, з життя взяті натури. Такі, наприклад, бригадир Тюрин, кавторанг Буйновский. Образ головного героя Шукова, за свідченням автора, складний із солдата артилериста тієї батареї, який командував на фронті Солженицин, і з укладеного 854 Солженицина. Легко помітити, що в повісті як би два те що зливаються,

те голоси, що розділяється, два оповідачі, що активно допомагають один одному.

Безумовно, першим ми чуємо голос автора. Він описує Івана Денисовича, те лежачим ранком під ковдрою й бушлатом, сунувши обидві ноги в підвернений рукав тілогрійки, те бегущим на мороз, що думає про те, куди них поженуть працюватися

Але чим більше ми вслухуємося в монолог, що оповідає, автора, удивляємося в подробиці побуту, у фігури ув’язнених, тим ясніше стає наступне: але ж багато чого авторові як би підказує співавтор, Шуков. Однак і автор, тобто сам письменник з його роздумами про народ, про народне почуття, інстинкт морального самозбереження, не зникає в монолозі героя. Автор у відомому змісті більше й по-своєму знає Івана Денисовича, він по суті створює його, передає йому значиму частину свого життєвого досвіду: так, вся знаменита сцена кладки стіни це явно епізод біографії письменника. Автор уживається в характер героя, перевтілюється в героя, засвоює його мову.

Двуединствие точок зору обумовили й волю сюжетного розгортання характеру Івана Денисовича, і конфліктів повести. Головним героєм Солженицин зробив рядового селянина, звичайного мужика. Саме такі люди, по думці письменника, і вирішують долю країни, несуть заряд народної моральності, духовності.

Звичайна й одночасно незвичайна біографія героя дозволяє письменникові відтворити героїчну й трагічну долю російської людини XX сторіччя. И. Д. Шуков народився в 1911 році, жив у селі, чесно воював, як і мільйони солдатів поранений, що не долікувався, поспішив повернутися на фронт. Біг з полону, разом з тисячами бідолах окруженців потрапив у табір як що нібито виконував завдання німецької розвідки.

Яке ж завдання не Шуков сам не міг придумати, ні слідчий. Так і залишили просто – завдання

Вісім років поневірявся И. Д. по таборах, зберігаючи при цьому внутрішнє достоїнство, себе не роняє, не вилизує тарілки й не доносить на товаришів, заради поліпшення власної долі. По селянській звичці Шуков поважає хліб (носить його в чистій ганчірочці), коли їсть – знімає шапку. Не гребує приробітками, але все заробляє чесною працею.

Особливо яскраво це проявляється в сценах роботи. Іван Денисович і муляр, і пічник, і швець, і різьбяр толю. Хто дві справи руками робить, той і десять підхопить, – говорить автор. Навіть у неволі його охоплює азарт роботи. Відчуття И. Д. виявляються невіддільними від властиво авторських.

Людське достоїнство, рівність, воля духу, по Солженицину, установлюються в праці, у процесі роботи. Всім своїм поводженням у таборі герой доводить, що душу не можна взяти в полон, не можна позбавити її волі. Зовсім інакше звучить авторська оцінка: Таких днів у його строку від дзвінка до дзвінка було три тисячі шістсот п’ятдесят три.

Зовні спокійна, об’єктивна й тому ще більш страшна оцінка. Глибоке вживляння автора в героя, взаємне перевтілення їх, дії й помисли, що затверджують моральну велич, дозволили письменникові висловити свої подання про красу й ідеальність людини, що живе не по неправді

Письменник створив реалістичний характер справді народного героя, що зумів пронести через всі випробування й зберегти кращі якості російського народу. Такою людиною з російським національним характером є й А. И. Солженицин.

Герої повести, що розділили одну долю з Іваном Денисовичем, з’являються в повісті непомітно. Це бригадир Тюрин, кавторанг Буйновский, герой Бухенвальда Сенька Левів-шин, Цезар Маркович, хлоп’я Гопчик… Селяни, солдати, інтелігенти, вони думають багато про що по-різному.

До війни Шухов працював у колгоспі, кормил сім’ю. Після поранення не пішов у медсанбат, повернувся в лад. Після оточення армії біг з полону, вибрався до своїм. Отут його й обвинуватили в зраді: мол, завдання німецької розвідки виконував Якби не підписав вирок з таким формулюванням, його б розстріляли. Досвід не пройшов для Шухова даром.

Він дотримував табірного режиму, поклонявся наглядачеві, не сперечався з конвоєм. Але при цьому він мало поступався своєю гордістю, совістю, честю. Шухову допомагають його життєва мудрість, лукавство й знання, що чого коштує

У табірних умовах виявляється цінність найпростіших матеріальних елементів життя: їжі, одягу, даху над головою. Новим черевикам Івана Денисовича присвячене велике пояснення. Докладно розповідається про тютюн, про кашу. Їду автор описує докладно. Не вважаючи сну, лагерник живе для себе тільки ранком десять хвилин за сніданком, так за обідом п’ять, так п’ять за вечерею.

Зайва пайка хліба не просто підтримка, але й засіб незалежності від начальства. Поки ситий і сили ще є для роботи верб голову не прийде принижуватися й випрошувати

Однак у побутових подробицях лише зовні проявляється характер Шухова. Набагато важливіше, що Солженицин зумів передати й внутрішні закони поводження людини. Маючи вже певний досвід табірного життя, Іван Денисович зумів зробити свій моральний вибір, чітко усвідомив, як треба жити, щоб не втратити себе: У таборі от хто подихает: хто миски лиже, хто на санчастину сподівається так хто до кума ходить стукати. Здавалося б, що це за принцип: не вилизувати чужі мискино за цим нехитрим життєвим законом коштує увесь моральний світ Шухова, що пішов на фронт 23 червня 1941 року, пораненого в бої, але вернулись у лад, що потрапив у полон, але сумели втекти

Відношення Шухова до людей теж визначається цими моральними принципами. Із презирством дивиться він на Фетюкова-шакала, що стріляє недокурки, а от бригадир Тюрин викликає в нього повага: у шапці їсти не навчився. Пахано, шістки, недоумки для Шухова не є людьми. А безіменний старий, чия спина відзначена була прямизною, захоплює Івана Денисовича

Тут варто згадати первісну назву добутку: Щ-854. Редактору Нового миру А. Твардовскому воно не сподобалося, і він запропонував те, під яким повість була опублікована. Я думаю, що мудрий Твардовский не просто злякався згадування номерів ув’язнених, а помітив головне в оповіданні. Номер це повне знеособлювання людини, а весь Один день… оповідає про іншому: про моральну силу героя, шанобливо, названого по імені та по батькові

Однієї з вершин повести є сцена кладки стіни. Голодний і замерзаючий Шухов працює з вогником, забувши про мороз, про вартих за спиною конвоїрах. Це і є моральний зліт людини, момент його волі. Як тут не згадати слова іншого в’язня сталінських таборів, поета Анатолія Шипулина:

ПРО, ці люди, з номерами,

Ви були люди, не раби…

Я думаю, що в самому А. И. Солженицине багато загального з Іваном Денисовичем. Математик і художник, А. Солженицин несе в собі таке ж моральне багатство, ту ж духовну цілісність, що і його герой. Двадцять років прожив письменник поза батьківщиною.

Але й там. у далекому Вермонте, його не залишало відчуття зв’язку з Росією, російським народом. В 1994 році Солженицин повернувся додому. Він мріяв бути корисним своїй країні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)


Образ головного героя Шукова в романі “Один день Івана Денисовича”