Об’єктивність зображення історичного процесу і соціальних відносин у романі Вальтера Скотта “Айвенго”

ЗАНЯТТЯ 2

Тема:

Об’єктивність зображення історичного процесу і соціальних відносин у романі Вальтера Скотта “Айвенго”

ПЛАН

– Історична основа роману.

– Втілення найкращих рис народу в образах Вамби і Гурта, розбійників Робін Гуда.

– Річард І – ідеалізований герой автора.

– Айвенго – шляхетний лицар.

– Жіночі образи в романі.

– Викриття лицемірства служників церкви.

Завдання для підготовчого періоду

– Подумайте, як у романі поєднано два плани – історичний і особистий.

Дайте тлумачення слів: Франкліни, йомени.

– Складіть ЛС, ребуси, кросворди, вірші, тести, чайнворди.

Література

1. Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы. – М., 1975

– Вельский А. Вальтер Скотт. – М., 1958

– Реизов Б. Г. Творчество Вальтера Скотта. – М., 1965

– Пожар Т. Історична тема в художній прозі. Вальтер Скотт “Айвенго” // Зарубіжна література. – 2004. – № 38. – С. 16-21.

– Овсейко Л. За доблестным рыцарем Айвенго: Система уроков по роману В. Скотта “Айвенго”. 7 кл. // Всесвітня література та культура в середніх навчальних закладах України. –

2001. – № 5. – С. 25-28.

– Наша міні – хрестоматія. Вальтер Скотт (7 кл.) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 4. – С. 16.

– Мельниченко О. М. Запитання до вікторини за романом “Айвенго” (7 кл.) // Зарубіжна література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – № 10. – С. 45.

Інструктивно-методичні матеріали

В. Скотт (1771-1832) – один із англійських письменників – романтиків, хто справив величезний вплив на розвиток світової літератури, зокрема на розвиток жанру історичного роману.

Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він уперше в літературі звернувся до жанру історичного роману. Письменник прийшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнулись від добре відомих і популярних у його час готичного та антикварного романів. Готичний роман навчив романіста співвідносити події з конкретним історичним і національним підгрунтям, розкривати драматизм історичного часу.

Антикварний роман, у свою чергу, навчив уважно ставитися до місцевого колориту, відтворювати правдивість і своєрідність, головним чином, духовного обличчя епохи.

Скотт своїми романами вирішив задачу зв’язку історичного життя з особистим; він подавав історичні події не як низку випадковостей, а як явища соціально обумовлені. У його романах реалістичне зображення історичних процесів поєднане з романтичними пригодами, високими почуттями і ницістю окремих героїв. Введений у розповідь авторський коментар підводив читача до правильних суджень про цю епоху.

Кожна епоха, до якої звертався письменник постала перед нами не закінченим процесом, а наступним етапом суспільного розвитку. Цей погляд на історію став межею між романом XIX ст. і сучасним історичним романом.

Основу художнього методу В. Скотта складав романтизм. Письменник постійно повторював, що митець не може обмежитися лише фактами історії, він зобов’язаний поєднувати правду з вигадкою, фантазією, мета якої схвилювати і захопити читача, змусити його співпереживати героям роману.

З метою утвердження місця особистості в історичному процесі написано роман “Айвенго” (1819). У ньому ожило історичне минуле Англії – доба Середньовіччя: 1194 рік – повернення короля Річарда Левине Серце до Англії. На престолі – його брат принц Джон, на чолі з яким нормани заволоділи англосаксонськими землями.

Саксонці не могли змиритися з участю підкорених, не могли вибачити втрату своїх маєтків і жорстокого знищення співвітчизників. Конфлікт твору розгорнувся між двома ворогуючими таборами.

В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної і політичної інтриг. У центрі розповіді перебувала закохана пара – лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежало від розвитку історичних подій. Герой діяв на тлі історичних подій, він був відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводився відповідно до почуття обов’язку й зберігав вірність прекрасній коханій.

Тема роману: панорама життя Середньовічної Англії в період зміцнення країни як єдиної монолітної держави.

Ідея: оспівування благородності, сміливості і справедливості демократичного короля та його прихильників.

2 сюжетні лінії, любовна і авантюрно-пригодницька.

Під маскою паломника – пілігрима – головний герой постав на перших сторінках роману. Він єдиний, хто зглянувся на слабкого старця – старого Ісаака, поступився йому місцем біля вогнища. Анонімно він викликав на бій лицаря Храму нездоланного Буагільбера; заступився за честь сина Седріка (тобто за свою власну), врятував Ісаака від пограбування та смерті, переміг у кількох поєдинках лицарів-тамплієрів, змагався разом із Річардом Левове Серце, врятував красуню Ревекку.

Протягом твору Айвенго жодного разу не зрадив лицарським поняттям честі.

Характеристика Айвенго:

2. Наділений великою силою, мужністю, хоробрістю. Майстерно вправлявся на полі бою і в турнірах.

3. Віддано служив королю Річарду, патріот своєї країни.

4. Простий пілігрим, чесний і безкомпромісний, цінував справжню святиню, віру у Христа.

5. На щиті мав напис: “Позбавлений Спадку”. Це його девіз, ніколи не вдавався до ганебних вчинків з метою збагачення.

6. Вірний законам лицарства, поспішав на допомогу ображеним.

7. Кохання – вірність. Чисте і палке. Кохав віддано, не сподіваючись на відповідь.

8. Здійснив багато подвигів, за які народ прославив його ім’я в піснях та баладах.

Крім Айвенго у романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Річард Левине Серце. Річарда понад усе цікавило життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче – слава, яку він здобув самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Це про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, сказала: “Він іде на битву, мов на веселий бенкет. Не тільки сила м’язів керує його ударами – здається, ніби він усю свою душу вкладає в кожен удар, що наносить ворогу.

Це страшне й величне видовище, коли рука й серце однієї людини перемагає сотні людей”. Хоча історичний образ Річарда не був романтичним лицарем без страху й догани.

Особливу увагу у творі привернули жіночі образи. Якщо білява леді Ровена являла собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і яка у фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди, то образ красуні – єврейки Ревекки – більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище.

Смілива й великодушна Ревекка висловила своє ставлення до подій, що відбувалися. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка назвала лицарські подвиги пожертвою демону марнославства, самоспалюванням перед Молохом. Ревекка також мала власні поняття про честь. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю вела філософські суперечки з непокірливим храмовником про роль долі. Вона здатна була об’єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера.

Вона приречена бути щасливою: Ревекка втілила ідею автора про те, що “самовідречення і самопожертва пристрастями в ім’я обов’язку рідко бувають винагородженні і що внутрішня свідомість виконаних обов’язків дає людині справжню винагороду – душевний спокій…”.

Роман закінчився весіллям Айвенго та Ровени, і присутні під час весілля знатні нормани й сакси зрозуміли, що “мирними засобами могли досягти набагато більших успіхів”, “побачили в союзі цієї сім’ї запоруку майбутнього миру і згоди двох племен; з того часу ці ворогуючі племена злились і втратили свою відмінність”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Об’єктивність зображення історичного процесу і соціальних відносин у романі Вальтера Скотта “Айвенго”