НІС СТЕПАН

НІС СТЕПАН (псевд. – Н. С., Волошин С. та ін.; 06.05.1829, с. Понори, тепер Талалаївського р-ну Чернігівської обл. – 10.01.1901, м. Городня Чернігівської обл.) – фольклорист, етнолог, письменник, народний лікар, громадський діяч.

Походив із старовинного козацького роду. Закінчив Полтавську губернську гімназію (1848), медичний факультет Київського університету (1854). Брав участь як військовий лікар у Кримській війні, за що був нагороджений медаллю. З 1858 р., працюючи оператором Чернігівської лікарської управи, став одним із фундаторів місцевої “Громади”,

здобув велику популярність як народний лікар і громадський діяч.

Разом із іншими громадівцями поклав початок Чернігівській громадській бібліотеці, поширював українські книжки, брав активну участь у театральному аматорському гуртку, зокрема у виставах “Наталки Полтавки” І. Котляревського. 1862 р. С. Носа заарештовано у справі народника І. Андрущенка, члена товариства “Земля і воля”. Після дев’ятимісячного ув’язнення в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці в липні 1864 р. висланий до м. Білозерська Новгородської губернії. З 1872 р. працював земським лікарем у містах Вітебської губернії,

Ярославлі, Єйську, в Чорноморії, Болгарії, де продовжував вести народознавчі розшуки, зокрема в галузі порівняльної етнографії.

З червня 1886 р. оселився в Чернігові, а з травня 1891 р. жив у Городні.

Товариськість, музична й вокальна обдарованість, висока національна свідомість юнака поставили його в центр громадського життя ще в студентські літа: розголосу набрала так звана “носівська партія” (студентський курінь), навколо якої гуртувалася молодь. Саме у 1852 – 1854 рр. С. Ніс здійснив більшу частішу своїх фольклорно-етнографічних записів. “У віруваннях і обрядах – побутова релігія народу” – з таким постулатом протягом усього життя за умов тотальної денаціоналізації вчений невтомно працював у різних галузях українознавства й залишив своєрідний доробок.

Його записи родинно-побутових і соціально-побутових, історичних пісень, дум, балад були частково опубліковані у збірниках А. Метлинського, П. Чубинського та ін. Значна частина неопублікованих фольклорних записів знаходиться у фондах ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, НБУ ім.

В. Вернадського HAH України, бібліотеки АН Росії. Фольклорні записи С. Носа становлять свого роду енциклопедію творчості та побуту українського народу другої половини XIX ст.

Перші фольклористично-етнографічні студії С. Носа були надруковані в “Черниговских губернских ведомостях” (1859), дослідження етнографічно-історичного плану – в “Киевской старіше”. Окремі з них (“Свобода кріпаку”) залишилися в рукописах. Творча спадщина письменника представлена майже всіма родами й жанрами літератури. До поезії він звертався протягом усього життя.

Твори 1868 – 1869 рр. під назвою “Картинки з пожалю, з посміху” ввібрали в себе психологічну лірику засланця, вірші на історичні теми у народнопісенному плані, соціально-побутову поезію на матеріалі сучасної російської дійсності. Історичні поезії “Махмет-Гірей”, “Воєвода Кисіль”, “Берестечко” та інші написані в бурлескному стилі.

Найвагомішою в літературному доробку є художня проза. Перші оповідання “Хуртовина”, “Шворин двір”, “Про Конотіп” друкувалися в “Основі” (1861) як художні записи з народних уст. Історично-побутові реалії, національна ментальність, народна філософія та етика відбиті в пізнішому оповіданні “Запорожець Абиух” (“Складка”, 1897), написаному також в оповідній манері. С. Ніс одним із перших в українській художній прозі осмислив глобальну національну проблему на матеріалі долі українського козака, загнаного 1723 р. на далеку Північ для риття Ладозького каналу, в історично-психологічній повісті “Данько Грабина” (1872 – 1876). Хоча твір і відбив власні рефлексії автора періоду заслання, проте його художня вартість полягає передусім у відображенні трагічної пам’яті українського народу.

Вдаючись до історичних екскурсів, широко залучаючи пісенну епіку, автор виявляє в повісті високу національну свідомість, полум’яний патріотизм і політичну далекоглядність. Він засуджує, зокрема, незгоду, пристосовництво й ренегатство в колах козацької старшини, де “завелось чванство-панування”. Серед рукописів С. Носа – нариси, театральні сцени, комедія “Бурсак”, п’єса на зарубіжну тему.

С. Ніс залишив значні дослідження з народної медицини: “Про хвороби і як їм запомогти” (1874); “Ліки своєнародні з домашнього обиходу і в картинах життя” (1875); “У всякого народа – своя природа” (1888). У них він обстоював тезу про лікування стосовно місцевих побутових, кліматичних і національних умов.

Літ.: Бріцина О. Фольклорно-етнографічна діяльність С. Д. Носа // Нар. творчість та етнографія. 1980. Ч. 1; Малюк М. Життя і писання доктора Носа // Берегиня.

1992. Ч. 1

Ж. Ляхова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

НІС СТЕПАН