У Франції відбувалися події Великої революції, а потриархальні німці дивилися і осмислювали історичні події. В Ієнському університеті виникає гурток інтелектуалів, який вилучає з контексту улюблені поняття членів Конвенту ( “свобода”, “рівність”, “царство розуму” ). Вони починають видавати журнал “Атеней” ( з 1798 ), в якому публікують свої “фрагменти” брати Шлегелі, Вакенродер, Новаліс, Тік, Фіхте, Шеллінг. Вони розробляють жанр фрагменту, який сприймають як синтез науки і мистецтва, як форму, яка долає усе догматичне,
” Істинний поет не просто знає, він відає: він є всесвітом у малому відбитті “, – стверджував Новаліс. Так відкрилася тема, яка є програмною не тільки для німецького, а і для європейського романтизму – тема художника, протилежного оточуючому середовищу, яке осмислюється як ворог справжнього мистецтва.
Фрідріх фон Гарденберг, він же – позачасовий Новаліс (“той, хто обробляє цілину “) є не тільки поетом, а і теоретиком романтичного типу творчості. ” Поет осягає природу краще, ніж це робить розум вченого “, – стверджував він. Характерний для німецьких романтиків принцип
Поетичні збірки “Гимни до ночі” і “Духовні пісні” присвячені Юлії Кюн, нареченій Новаліса, яка померла молодою, не дочекавшись весілля. З точки зору раціонального розуму, вони не могли спілкуватися, але Новаліс не просто оспівує свою кохану, він розмовляє з нею на духовному рівні так, як це робив Данте, коли переходив в інший світ, щоб побачити Беатріче. Найзнаменитішим твором Новаліса є роман “Генріх фон Офтердінген” ( публ. 1802 ). Після смерті поета Л. Тік знайшов лише дві частини – “Очікування” і “Звершення”. Середньовічний рицар Генріх бачить сон про блакитну троянду і закохується у неї.
Сон для романтиків є набагато більш реальним, ніж матеріальний світ, тому Генріх відправляється на пошуки квітки, якої не існує для звичайних бюргерів. Мандри у власній свідомості є одночасно мандрами у середньовіччі. Але нічого трагічного роман в собі не несе. Це радісний ентузіазм мрійника, який силою власної уяви може долати час і простір.
У ХХв., автор феєрії “Синій птах”, Моріс Метерлінк, буде називати Новаліса своїм вчителем, а блакитна троянда назавжди залишиться емблемою німецького романтизму.
Людвіг Тік, творець жанру літературної казки ( “Бідний Екберт”, 1797 ) після смерті багатьох ієнців, які нехтували усім земним настільки, що не потурбувалися про систематизацію і видання власної спадщини, зібрав і видав твори Новаліса, Вакенродера, Шеллінга, братів Шлегелей, і це є серйозним внеском у світову культурну спадщину.
У 1806 – 1813 рр. Наполеон проводить серію воєнних походів, які він вважав визвольними. Армія Наполеону несла народам буржуазні свободи, але не враховувала національні почуття. В результаті, в Німеччині, під девізом ” З Богом, за короля й батьківщину ” почався патріотичний рух, який швидко переріс у націоналістичний.
Усе французьке засуджувалось як частина розбещеної й розпутної культури. Вільнолюбству “негідних вольтер’янців” німці протиставлять свої старовинні цінності – патріархальність, чистоту нравів. Навіть Гете заперечував у цей час французьке вторгнення. Згідно із зосередженістю на суто німецькій культурі, зростає інтерес до німецького середньовіччя.
Фрідріх Фуке створює повість “Ундина” ( 1811 ), в якій, абсолютно нехтуючи сьогоденням, розповідає про кохання між русалкою й рицарем. Пізніше за мотивами “Ундини” Фуке Гофман створить першу романтичну оперу “Ундина”, а Гейне – знамениту баладу “Лорелея”.
Драматург й новеліст Генріх фон Клейст є художником не просто трагічним. Клейст – художник катастрофічний. Трагічний розкол між рицарськими ілюзіями хлопця з аристократичної родини і суворою правдою дійсності призвів до подвійного самогубства ( Клейст спочатку вбив свою наречену, а потім вистрелив у себе ). Невипадково Гете казав: ” Що до мене, то письменник цей… викликає завжди жах “.
Важко уявити собі більш протилежних художників, ніж Гете й Клейст. Якщо для Гете античність завжди була осередком Прекрасного, то Клейст у драмі “Пентиселея” руйнує цей ідеал. Пентиселейя, жінка, закохана в Ахілла, не може пригорнути до себе його пристрасть і у пориві до помсти травить героя собаками. Тут руйнується все – віра у силу кохання, віра в героїзм.
Клейст створив тільки один твір, який не лякає нас огидливим і одночасно гострим поглядом на життя. Це “Розбитий глечик”, забавна комедія про забавний суд, на якому одні дурні виступають проти інших дурнів. Вторгнення французького війська у Німеччину викликало бурю обурення в душі Клейста.
Окрім публіцистичного “Катехізису німців”, Клейст створює драму “Битва Германа”, в якій оспівує велич середньовічних германців і виправдовую руйнування ними Риму. Французи сприймались тоді як нащадки давніх римлян, і тому драму сприймали як антіфранцузьку. У ХХ ст. фашисти не обминуть увагою цей гранично націоналістичний твір Клейста і використають його на підтвердження власної ідеології. Але не вся творчість Клейста була зосередженою на національній тематиці.
В новелах “Землетрус в Чілі” ( 1807 ), “Міхаель Кольхаас” ( 1810 ) Клейст виходить на загальнолюдський рівень осмислення вічного конфлікту між людиною і державою.
Наступне покоління романтиків з’являється у Гейдельберзі. Викладачі цього університету, А. фон Арнім і К. Брентано із 1805 до 1808 рр. публікують збірку “Чарівна сопілка хлопчика”, яка викликає великий резонанс в країні. Світова спільнота, та й самі німці, вперше побачили й оцінили чарівність народних балад про доктора Фауста, про щуролова з Гамельну та ін.
Деякі із поезій, які надійшли до збірки, були авторськими, лише створеними за мотивами народних легенд, наприклад, баладу “Лоре Лей” ( 1802 ) створив Брентано, і все одне – Гейне міг з повним правом сказати, що в цих баладах “б’ється серце німецького народу”. Іще більш широкий відгук отримали “Дитячі й сімейні казки” ( 1812 – 1822 ) братів Гримм. Якоб й Вільгельм Гримм провели величезну роботу зі збирання та публікації суто народних казок, намагаючись зберегти особливості мовлення, колорит народного оповідання.
Наполеонівські війни викликали глуху реакцію в Німеччині. Для збереження основ феодального устрою створюється Священний Союз Німецької нації на чолі із Прусією, суворий режим якого протримався із 1815 до 1830 рр. Опонентом Священного Союзу став Ернст Теодор Амадей Гофман.
Як мислитель Гофман виступає спадкоємцем ієнської школи. Вимоги, які там було висунуто до ідеального художника – універсальність мистецтва, концепція романтичної іронії, синтез мистецтв – було в повній мірі реалізовано в творчості Гофмана. Але між ієнцями й Гофманом існувала суттєва різниця:перші були сповнені радісної упевненості в тому, що романтичне “я” поета має змогу піднятися над дійсністю, через іронію зняти протиріччя.
Вони вірили в те, що фантазія є більш реальною, ніж реальність, і наявність здібності до фантазії сприймалася ними як можливість абсолютної свободи, як звільнення від влади матерії. Герой Гофмана також сприймає реальний світ в іронічному плані і намагається вирватися з його кайданів, але письменник іронізує а над цією мрією-утопією, і над своїм героєм-диваком, розуміючи безсилля романтичного “я” перед жорстокою силою реальності. Особливу увагу Гофман зосереджує на особистості художника.