Незнайома (скорочено) – Блок Олександр

По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными

Весенний и тлетворный дух.

Вдали, над пылью переулочной, Над скукой загородных дач, Чуть золотится крендель булочной,

И раздается детский плач.

И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди капав гуляют с дамами

Испытанные остряки.

Над озером скрипят уключины, И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный,

Бессмысленно кривится диск.

И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной,

Как я, смирен и оглушен.

А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов “In vino veritas!”1 кричат.

И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне.

И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна, Дыша духами и туманами,

Она садится у окна.

И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями,

И в кольцах узкая рука.

И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный

И очарованную даль.

Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то солнце вручено, И все души моей излучины

Пронзило терпкое вино.

И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные

Цветут на дальнем берегу.

В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище!

Я знаю: истина в вине.

24 апреля 1906

Незнайома (переклад)

Щовечора над ресторанами, Де шал гарячий не приглух, Правує окриками п’яними

Весни хмільний і тлінний дух.

Удалині, в нудоті вуличній, Над заміським затишшям дач, Ледь золотіє крендель в булочній І ріже слух дитячий плач.

І кожний вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами

На всякий дотеп мастаки.

Там кочети скриплять над озером, І чується жіночий виск, А в небі, все схопивши позирком, Байдуже скривлюється диск.

І мій єдиний друг, наморений, В моїм видніє келишку , тайним хмелем упокорений, Як я, таїть журбу важку.

А там, біля сусідніх столиків, Лакеї заспані стирчать, І пияки з очима кроликів “In vino veritas!”1 кричать.

І кожен вечір, в час умовлений, (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні.

Вона повільно йде між п’яними, І все зажурена, одна, Духами дишучи й туманами, Сідає мовчки край вікна.

І віють давніми й оздобними Повір’ями тугі шовки, І брилик з перами жалобними, І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований, За темпу я дивлюсь вуаль – І бачу берег зачарований І чарами пойняту даль.

Мені всі тайнощі довірено З чиїмось сонцем заодно, І душу всю мою незмірену Терпке пронизує вино.

І, сколихнувшись, пера струсячі У мозку тріпотять моїм, І очі сині-сині, тужачи, Цвітуть на березі смутнім.

В моїй душі є скарб, і вручено Від нього ключ лише мені! Потворо захмеліла й змучена,

Це правда: істина – в вині!

Переклад М. Литвинця

1 Істина в вині! (Латин.)


Незнайома (скорочено) – Блок Олександр