Друга світова війна застала Буніна в Парижі. Бідність, байдужість видавництв важко переносилися Іваном Олексійовичем. От як він сам говорить про це: “Живу, звичайно, дуже і дуже погано – самотність, голод, холод і страшна бідність…” Єдине, що рятує – це праця.
Так, створення циклу оповідань “Темні алеї” було для Буніна у воєнні роки джерелом душевного підйому. Сам автор вважав твори збірника, початого і завершеного у період з 1937 по 1944 рр., своїм вищим досягненням.
Всі оповідання в збірнику поєднує мотив спогадів про молодість
Подібні моменти повернення до найяскравішого, сильного переживання і відтворені в циклі “Темні алеї”.
Бунін пише про незабутнє, що лишило глибокий слід у людській душі. Нерідко відображується самий момент спогаду, сумного доторкання до радості, яка давно вже відгомоніла. Її дає любов, а зберігає на все життя особлива, чутлива пам’ять, яка змушує з роками по-іншому сприймати багато чого з того, що “залишилося позаду”. Ця грань духовного,- нерушимість і вічність Росії.