В минуту жизни трудную, Теснится ль в сердце грусть. (М. Ю. Лєрмонтов) Дивлюся на небо та й думку гадаю.
Чому я не сокіл, чому не літаю. Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко, за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить, У світі їх яснім все горе втопить. Бо долі ще змалку здаюся нелюбий, Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей… Хіба ж хто кохає нерідних дітей?.. Кохаюся лихом, привіту не знаю, І гірко, і марно свій вік коротаю, І
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: Я землю б покинув і на новосілля Орлом бистрокрилим у небо польнув І в хмарах навіки од світа втонув!
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Вірш М. Петренка “Небо” став популярним українським роман сом “дивлюсь я на небо… “. У ньому відображена одвічна мрія людини про небо, про волю. Ліричний герой не зазнав щасливої долі на землі, тому йому здається, що він знайде
Так і матері застерігають своїх доньок, які прагнуть швидше подорослішати. Вірш нагадує народну пісню, містить ознаки національного гуцульського колориту, зокрема діалектизми.