Небилиці

Дещо осторонь від соціально-побутових казок знаходяться також небилиці (інколи їх називають нісенітниці). Через їх специфічні риси дехто із дослідників не зараховує їх до казок, виділяючи в окремий жанр усної словесності. Той факт, що часто небилиці є частиною казкової оповіді (інколи їх називають приказками, тобто передмовами до Казки ), дає підставу зачисляти їх до казкового епосу.

Небилиці – це Твори народної словесності, у яких витворений своєрідний незвичайний, абсурдний світ зі свідомо викривленою “перевернутою” реальністю.

Генетично вони давніші, ніж соціально-побутові казки, оскільки в ряді чарівних казок спостерігаються елементи нісенітниць: “Це було давно-предавно, коли кури несли телят, а вівці – писанки”, “А я там був, мед-палинку пив, нич ся не журив… Далі сів на лушпинку яйця, поплив морем до вітця… Тут лушпинка ся розпала, та й наша казка ся розтала”.

Свідченням їх давності є і те, що в українській традиції, крім прозових, існують віршовані і навіть пісенні небилиці.

Небилиці побудовані за принципом зумисної деформації реальності, що досягається за допомогою перестановок, заміщення ролей, абсурдів: “Як

був собі та не мав собі, затесав собі нетесаного тесана. Як поїхав я сивим плугом орати та посіяв семисажної кваші, а вродили верби. Як поліз я трусити з них груші, а посипались раки.

Я ж думав, що то табак, та як узяв тютюн в´язать голова в голову, то продав по три копійки руно вовни, та пошив з напірника комір, та такі вийшли штани-шаравари, що насилу натяг”.

Абсурдність нісенітниць виникає на основі алогізмів, якими переповнена оповідь про події та вчинки героя, а також за допомогою словесної тканини твору: “- Сестривечір, добрички! Чи не телятили ви нашого бачатка?… – А яке ж ваше бачатко? – Під біленьким черевеньке, на рябику хвостик, а на мотузці шийка. – Ге! Воно під нашим ночвем стінувало; а брехи як засобачили, воно ж як підняло лози та й побігло в хвіст”.

Призначення таких приказок-небилиць ще переконливо не з´ясоване. Існує погляд, що вони не просто втілення народної дотепності та гумору. “Є припущення, що такі твори могли бути пов´язані зі своєрідною мовою, за допомогою якої наші предки намагалися одурити духів – володарів лісу, стихій тощо (згадаємо, що така мова існувала ще відносно недавно у гуртках кобзарів і називалась лебійською”). Недарма в одній із казок старий дід обіцяє дати вогню трьом братам, які заблудились у лісі, лише за умови, що вони розкажуть казку без правди. Тільки наймолодшому вдається розповісти абсурдну небилицю, за що він отримує вогонь і називається наймудрішим. Іншим же хлопцям дід наказує слухатись свого молодшого брата, і з того часу вони виконують цей наказ (“Казка без правди”).

Тут небилиця виступає своєрідним паролем, сприймається цілком серйозно, як вияв особливої мудрості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)


Небилиці