Небезпечна професія – професія поета. Вона вимотує душу, і серце, і нерви! Л. Ю. Брик…Мир божеволіє.
Рветься нитка, нитка золоте, єднальне наше тлінне тіло сдушой.
Визначальний духовний початок, іменований Бог, поступово розчиняється в хаосі сучасного життя. На попелі зруйнованих церков з’являється цвіль байдужості, поширюються бур’яни озлобленості й жорстокості. До чого прийшли ми сьогодні, забувши моральні ідеали, заповіді?!
Людство саме розриває свою душу й розкидає закривавлені шматки, ніяк не може зупинитися, отямитися.
Він навчить нас Любові…
…Ти не вилікуєш мир, И в цьому вся справа, Нехай урятує лише того, кого можна врятувати, Доктор твого тіла… На мій погляд, змити бруд з душі людства, що гине від своїх гріхів, може живлющий струмінь любовної лірики. Окропив рани й виразки Наші, вона змусить нас задуматися про сенс життя.
Про те, чи варто ховати всі свої почуття в далекі, темні куточки наших душ. Адже недарма Маяковський, сказавши, що поети
Поети, уриваючись у мир, що репетує, несуть своєю творчістю життєстверджуючі ідеали Добра, Любові й Моральності. Поезією щиросердечних переживань і пристрастю вони намагаються зруйнувати жахливі закони сучасного миру, всіма силами намагаються змінити його. І мучаються, коли не вдається докричатися до глибин душі, довести свою правду, “…у зниділе вухо втиснути їм тихе слово”. Поет – це дитина з оголеною душею, з оголеним серцем.
Він відкриває душу саме для того, щоб виразити почуття найбільше сильно.
Істина життя доходить до них і вислизає знову, залишаючи глибокі, що довго не гояться рани на серце. І в момент осяяння вони вихлюпують біль свою й своє щастя зламаними рядками на білосніжні аркуші паперу. Всю ніч мені снилося Найважливіше Єдине Пояснююче Навіщо жил. Я насолоджувався Ясністю й простотою Істини. Прокинувся
Нічого не міг згадати. Зрозумів. Більше ніколи не довідаюся Змісту прожитої мною життя (Вадим Сидур) Поети відрізняються від всіх людей тим, що Господь Бог подарував їм велике серце й прирік їх цим на вічні страждання
Тонко почуваючи фальш у людських відносинах, поети відкрито говорять про це. А люди не можуть визнаватися у своїх гріхах. Люди мстять поетам за те, що душі їх чисті, за те, що їхні власні душі не можуть “засяяти золотими розсипами”. Поети б’ються головою об стіну байдужості й злості, намагаючись хоча б похитнути її.
Так уже влаштований мир: хто вміє любити по великому рахунку, не танучи почуттів, не приховуючи переповненого серця, того можуть продати й зрадити. Хто здатний пожертвувати собою в ім’я великої мети, над тим сміються, того хочуть принизитися
Тому доля поетів завжди трагична. Я роздавлений Непомірною вагою відповідальності Ніким на мене не покладеної. Нічого не можу запропонувати людству Для порятунку
Залишається застигти, Перетворитися в бронзову скульптуру И стати назавжди Безмовним, Благаючим. (Вадим Сидур) Мене вражає, звідки береться така сила, така енергія в поетів. Адже життя не щадить їх, люди закидають їхніми каменями ненависті. Я майже усвідомив, що сили вони черпають із моря любові, насолоджуються нектаром любові.
Я писав і пишу за законом Гіркуватої посмішки твоєї, Не розгаданої мною жодного разу…
(Р. Рождественський) Прокинувшись іноді ранком, я розумію, що життя прекрасне тим, що жили, живуть і будуть жити на Землі люди, що складають Гімни Любові. Ці люди “збивають” ніжні рядки тремтячою, невпевненою рукою, становлять Формулу Любові. Вони не вибирають спрощених формул вищого людського почуття, вони бояться бруди й фальші в ньому. Любов, що оспівується ними, здатна згорнути гори
Поети
(1 votes, average: 5.00 out of 5)