Народність літератури – органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв’язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н. л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з’явилося в усіх народів світу разом з усвідомленням своєї національної своєрідності. В-Україні М. Костомаров 1844, оглядаючи
Сутність Н-л., за Костомаровим, це – “достеменне зображення свого, рідного, з усім карбом національного характеру”. Через три роки Т. Шевченко у передмові до другого видання “Кобзаря” писав: “Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх описувать, то треба самому стать чоловіком… ” Так уже на початках осмислення нової української літератури розуміння Н-л. виводилося за межі етнографічного
Та акцент робився саме на ньому, на духовній своєрідності і самототожності народу, що сконцентровано та яскраво виявляється у художній літературі.