Великдень – найбільш шановане християнське свято. До недавнього часу його не відзначали привселюдно. Це робили тільки глибоко віруючі люди, переважно старшого віку.
Але ніякі режими не могли заборонити й викорінити давню українську традицію – пекти паски, робити крашанки та писанки й шанувати віру, звертатися з надіями та сподіваннями до Бога. Зараз ті часи минули. Великдень святкують на державному рівні. Щоправда, шанують більше зовнішній бік цієї дати – неробочий день, можливість поласувати печеним та смаженим, поїсти паски,
Про духовне дбається якось менше. Це ж, насамперед, свято очищення, примирення, надій, свято виконання Божих заповідей, які не втратили своєї актуальності й через дві тисячі років навіть у сучасному цивілізованому, комп’ютеризованому світі.
Не співають уже дівчата своїх пісень на луках і не водять хороводи, не граються діти крашанками, але пошана до Великодня зростає з кожним роком, і є надія, що відродяться не лише традиції та обряди, а й давня віра та духовність.
Великдень – одне з найбільших християнських свят, до якого готували обрядову їжу: паски та крашанки.
Другий мудрець теж узяв яйця і розвів фарби. Але перш, ніж опустити яйця у горнята, він, нагрівши бджолиний віск, наставив на всій шкаралупці крапочками різні візерунки: сонечко, зірочки, квіти. Третій мудрець намалював воском на яйці храм Божий, небо і зорі, на іншому – дерево життя і напис “Христос Воскрес!” Коли все було готове, зійшлися мудреці разом, щоб показати один одному свої витвори. І очей не могли відвести – такі гарні вдалися їхні дарунки.
Відтоді й з’явилися на світі великодні крашанки, крапанки і писанки. Наші предки вважали писанку особливою святістю, яка приносить добро, щастя, достаток, захищає від усього злого.
Довгий час традиції відзначати Масницю, готуватися до Великого посту були у забутті. Дотримувалися їх лише віруючі люди, здебільшого похилого віку. Зараз ці звичаї потроху відроджуються.
Люди зрозуміли: не можна нехтувати звичаями предків, тим більше, що містять вони в собі віковічний досвід і глибокий зміст, спрямований на виховання кращих людських якостей.
Взяти хоча б вечорниці. Дівчата намагалися працювати добре, адже соромно бути невмілою, невправною перед іншими, особливо перед хлопцями. Молодь вчилася спілкуватися, знайомилася ближче між собою, але до пустощів, дурниць чи легковажної поведінки ніколи не доходило, бо існували суворі закони народної моралі. Коли хтось із хлопців чи дівчат допускав вільність у поведінці, його суворо засуджували, не приймали до гурту.
Таким чином, українські вечорниці були не тільки формою розваги молоді, а й школою виховання, засвоєння правил спілкування та поведінки. Там же часто обиралося майбутнє подружжя. Зараз, на жаль, вечорниць уже не влаштовують. І стосунки між хлопцями та дівчатами вже так суворо не регламентуються. Навіть негідна поведінка не завжди засуджується.
Це чомусь вважається особистою справою кожного, хоч, напевне, хтось від цього страждає. Думаю, що кращі традиції нашого народу треба пропагувати й відроджувати, щоб підняти рівень духовності нашого суспільства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)