“Дивно й шкода часом думати, що немає в нас сили і якості духу, щоб розуміти щастя життя, непостійного в постійній драмі й радості, і що так багато краси проходить повз наші очі”, – писав А. Довженко в “Зачарованій Десні”.
Глибокий філософський зміст цих слів нагадує нам про те, над чим людина не замислюється в повсякденних турботах будня – про щастя жити вмире.
Життя пливе, начебто ріка. Банальне порівняння, але дуже точне. На схилі віку, завершуючи свій стомлений життєвий шлях, людина завжди згадує своє дитинство! Як колись,
У своєму автобіографічному творі Довженко показав, як маленька людина підростає, пізнає навколишній світ, здобуває знання, одержує загальнолюдський досвід. Майже кожний намагається знайти в житті своє власне “я”, стати теперішньою особистістю, реалізувати свої мрії, випробувати свої почуття. Хто ж допоміг головному героєві “Зачарованої Десни” все це здійснити? Може, це мати, що найбільше любила садити
Думаю, що кожний з по-своєму “засівав” дитячу душу Сашка. Тому що любов близьких людей є важливою частиною життя кожного. Я переконана, що варто вміти любити красу неба, моря, жита, що цвіте яблуні, засмучені очі матері, натруджені руки батька…
Добре відомо, що кожний сам як створює своє життя, так і руйнує. “Ніхто не знає, де його доля: спереду, позаду або збоку”, – писав М. Стельмах. Давайте не будемо про це забувати. А знайдемо її вчасно, довідаємося, схопимо й не відпустимося