За словами В. Г. Бєлінського, Гоголь – “поет життя дійсної”, “надія, честь і слава, один з великих вождів на шляху свідомості, розвитку й прогресу”. Обравши своєю зброєю сміх, вона був суворим викривачем паразитизму й моральної гнилостности панівних класів. “Чернишевський писав про Гоголя: “Давно вуж не було у світі письменника, що був би так важливий для свого народу, як Гоголь для Росії”. Талант Гоголя як сатирика виявився вже в ранніх його добутках.
Так, в “Миргороді” яскраво виразилася здатність Гоголя зображувати
В “Старосвітських поміщиках” і в “Повісті про те, як посварилися Іван Іванович із Іваном Ні-Кифоровичем” Гоголь намалював картину існування помісного дворянства, всю його твань і вульгарність. Гоголь яскраво показав, як кращі людські якості – доброта, щиросердість, добродушність – здобувають виродливі риси в умовах кріпосницької дійсності. Повість про два “поважних” миргородцах – Іван Івановичі й Івані Никифоровичі, у якій відбилася моральна потворність і внутрішня порожнеча двох старих
” Гоголь направив своє перо й проти чиновників і чиновницької сваволі; особливо чітко це відбилося в його петербурзьких повістях і в комедії Алл С о ч. Р В “Ревізор”, думка про створення якої йому подав Пушкін. Гоголь писав: “В “Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я тоді знав… і за одним разом посміятися над всім”.
Сила цього удару була величезна; прав був И. С. Тургенєв, говорячи, що п’єси такої сили соціального викриття ще ніколи не з’являлися дотоле на жодній сцені миру. П’єса мала величезний успіх, хоча не все правильно неї зрозуміли, багато хто прийняли неї за дешевий фарс, придатний лише для райка. У комедії були порушені самий живі питання сучасності, була виписана ціла галерея правдиво й надзвичайно рельєфно намальованих персонажів: представники провінційного чиновництва, міські поміщики, повітові барині й панянки
З реакційного табору посипалися лайка й докори в тім, що Гоголь, не розуміючи росіянці життя, представив її у фальшивому світлі. Передовими критиками й Пушкіним комедія була прийнята захоплено. У комедії говориться про зловживання службовим становищем – явищі, типовому для Росії того років, – про хабарництво, сваволю й обдурювання міських влада. “Тут дісталося всім, а більше всіх мені”, – проникливо помітив Микола I, розуміючи, що це місто – невіддільна часточка одного бюрократичного цілого
У комедії дана галерея яскравих образів чиновників, вірніше карикатур на них, що потім знайшла відбиття в “Мертвих душах”, тільки зі збільшеними негативними рисами в героїв. Явища, описані в “Ревізорі”, типові для того років: купець будує міст і наживається на цьому, а допомагає йому городничий; суддя п’ятнадцять років сидить на суддівському стільці й не здатний розібратися в доповідній записці; городничий справляє свої іменини два рази в рік і очікує до них подарунки від купців; повітовий лікар не знає ні слова по-російському; поштмейстер цікавиться змістом чужих листів; піклувальник богоугодних закладів займається-кля-узами на своїх побратимів-чиновників. В комедії немає позитивного героя, всі персонажі комедії – моральні виродки, що зібрали в собі самі негативні людські якості. “Ревізор” – п’єса принципово новаторська. Любовна інтрига, традиційна для комедій того часу, поступилася місцем соціальному конфлікту, розкритому з небувалою гостротою
Удала зав’язка – приїзд ревізора – розкриває відразу ж непривабливу картину загального хабарництва, шахрайства й обдурювання. Всі вони породжені бюрократичною системою, ніхто з них не має почуття громадянського обов’язку, усі зайняті тільки своїми дрібними власними інтересами. Хлестаков – порожній марнотратник засобів свого батька-поміщика, нікчемний, бездарний і дурний человечишко, втілення нахабності й самозакоханості.
Гоголь писав, що він просто дурний, “і брехунець, і подляшка, і трусишка”.
Він діє з порожнього марнославства, тому що позбавлено елементарних подань про добро й зло. Він несе в собі все, що виховувало в людях кріпосництво в будь-якому середовищі. У поемі ” Мертві душі ” Гоголь із величезною силою відбив паразитичний спосіб життя декількох десятків кріпосників. Послідовно малюючи галерею поміщиків, Гоголь показує, як умирає в них душу, як низькі інстинкти перемагають людські якості
Власники “хрещеної власності” торгують своїми селянами, як звичайним товаром, нітрохи не замислюючись над їхньою долею, витягаючи при цьому особисту вигоду. Гоголь малює “мертві душі” поміщиків. Це й дозвільний мрійник Манилов, у якого реальність підмінена порожньою, слащавой, бездумною фантазією, і Коробочка, що ставиться до кріпаком настільки ж “хазяйновито”, як і до індичок, курям, прядиву, валу; і “історична людина” Нозд-Ревіння, без якого не обходиться жодна скандальна Історія в губернії; Собакевич, в образі якого Гоголь викриває поміщика-кулака, жадібного скупаря, якого “омедведила” система кріпосного права й спрага наживи инакопительства.
Особливо виділяється образ Плюшкина – “діри на людстві”. В образі Плюшкина остаточно виявляється те, що намечалось у Манилова, Ноздрева, Собакевича. Цілковита щиросердечна порожнеча Манилова була прикрита маскою люб’язності й слащавой сентиментальності. У Плюшкина ж немає нічого личину людини прикриває, що його страшну, з душі якого все вивітрилося, крім скнарості
Пристрасть до корисливості, нагромадженню Коробочки в Плюшкина переходить у скаредність, у збирання папірців і перинок, старих підошов, залізних цвяхів і всякої інший дряни, у той час як “ішли з виду, усе більше й більше, головні риси господарства”. Головний герой поеми – Павло Іванович Чичиков – бездумний користолюбець, що діяв за порадою батька: “Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою”. Вірний послідовник цієї теорії, Чичиков перетворився в шахрая й махінатора, його життя ланцюг злочинів, ціль яким одна – нажива
Він проявляє невичерпну винахідливість, докладає величезних зусиль, пускається на будь-які афери, якщо вони обіцяють успіх і грошову вигоду, обіцяючи бажану, жадану, заповітну копійку. Все те, що не відповідає особистим корисливим інтересам Чичикова, не грає для нього ніякої ролі. Безсумнівно, він подлее й хитрее інших, він проводить і міські влада, і поміщиків. Його в загальному-те жалюгідне благополуччя грунтується, по суті, на людських нещастях і лихах
А дворянське суспільство приймає його за видатну людину. У своїй поемі Гоголь намалював похмуру картину вмираючого класу дворян, їхня марність, щиросердечну злиденність і порожнечу людей, позбавлених елементарних подань про чесність і громадський обов’язок. Гоголь писав, що “думки мої, моє ім’я, мої праці будуть належати Росії”.
Бути в центрі подій, нести світло в тьму, не прикрашати, не прикривати зла й неправди існуючих суспільних відносин, а показати їх у всій їхній мерзенності й неподобстві, “сказати святу правду” – у цьому бачив Гоголь свій борг письменника
(1 votes, average: 5.00 out of 5)