Зустрічі з прекрасним… їх так багато трапляється в житті, проте лише деякі запам’ятовуються надовго. Нещодавно я відвідала обласний краєзнавчий музей, де відбулася виставка видатного художника Геннадія Олімпіюка.
У залі музею, де розташувалась експозиція, вранці було зовсім небагато людей, і мені пощастило побути віч-на-віч із чудовими полотнами цього непересічного художника. “Людина і її душа” – таку б назву я підібрала до цієї виставки. Художник із величезним замилуванням слідкує за кожним порухом людського обличчя.
Десь поблизу від моря й неба сталася якась подія, про яку намагаються забути ці статечні персонажі.
Найбільше враження справила на мене картина, яка має назву “Зимовий сон”.
Зразу за вікном видно дахи сусідніх будинків, геть укриті сніговою ковдрою. Де-не-де яскріють пізні жовтаві вогники, а на одному з дахів якийсь поодинокий ентузіаст зчищає сніг. Я не пам’ятаю картини, яка б справила не мене таке глибоке враження.
Художник зумів передати всю гармонію затишку теплої оселі. Я б навіть назвала цю картину саме “Затишок”, проте Геннадій Олімпіюк мав на увазі щось більше, ніж просто побутовий комфорт. Усе ж таки художник хотів показати нам велич і спокій зими, які так помітні вночі, коли мерехтять зірки й пливе крізь ріденькі хмари хитрун-місяць.
Такої ось ночі й народжуються найчистіші й найкращі сни. Протягом такої безкінечної ночі може відпочити навіть дуже стомлена людина.
На жаль, на цій виставці не було в продажу репродукції картини талановитого художника. Я б з радістю повісила її у своїй кімнаті та дивилася на “Зимовий сон”, так вдало схоплений митцем, і всі мої печалі відлітали б з моєї кімнати – туди, де повільно дихає сніг і ледь колишуться високі димки над цегляними димарями.